З ніг валюся, тремчу, ледве дихаю
Сонця промінь крізь пальці заглядає
Нам роки все здавалися крихтою
Нам здавалось, ніхто нас не згадує.
Не молюсь, лише очі заплющую
Пахне воля весняними квітами
У серцях чітко бачили долю свою
Навіть з ледве відкритими віками .
Без жаги допомоги, без сумніву
Були впевнені в кожному подиху
Так тримали в руках ми любов свою
Що пройшло все без жодного дотику.