Дарує осінь спомини чомусь сумні,
Кружляє листя жовте наді мною,
Бачу Хрещатику каштанові вогні,
Й Дніпрові хвилі вкриті сивиною.
Усе проходить, наче дивний сон,
Немов змістовна кольорова стрічка,
Повзе вузькоколійкою вагон,
У кожної людини своя звичка…
Ось на пероні ковдра золота,
До неї підпливає тихо потяг,
Є в кожного якась своя мета,
Але й буває що чекає протяг…
Буття рахує дуже чітко дні,
Межа одна, об’єднує на віки,
Не йдуть у залік навіть трудодні,
Знай, від причуди не буває ліків…
Дарує осінь спомини сумні,
Але не боїмося ми розпачі,
Навіть відчай не шкодить, знай, мені,
Мабуть не може бути просто наче…
Автор Геннадій Сівак.
8 вересня 2016 року.