Я звикла до тютюнового диму.
Я змогла вбити у собі людину.
Я тримала себе щосили,
Коли від болю ноги косили.
Я не плакала.
Не здавалась.
Я хотіла жити,
коли життя не вдавалось.
Але зараз,
б'юсь головою об стіну,
І знаю свободи велику ціну.
Коли ти в полоні власних думок,
Та не знаєш,
як відкрити на волю замок.
Кричиш на весь світ,
тільки ніхто не почує,
В наш час допомога,
це той самий оргазм, кожен її імітує.
Кожен один одного за щось судить.
Вибачте, мене вже нудить.