Дивним сном мені навіяв берег Радощі, зненацька, так здалось, Мерехтіння тополиних серег, Раптом, підійшов до мене хтось..
Я сиділа, опустивши ноги, У водойми старого Дніпра, І, зійшов, з залізної дороги - Дядько, шепотів: тобі пора.
Із моїм волоссям грався вітер, Я його ловила, що є мить; З камінців складала собі літер. І мені хотілось дуже жить.
Я дивилась в небо: ані хмари І на хвилях відблиск від тепла, Сонця, я знайшла лише примари, На такім безмежнім, небі тла.
28.08.16. Альона Базилевська.