ГОРІХОВА ОСІНЬ
Стоїть на порозі горіхова осінь,
не стукає в двері, нічого не просить.
Стоїть, усміхається – щедра і мила,
і бабине літо тримає на крилах.
А бабине літо плете візерунки
з жаданих солодких, як мед поцілунків.
Плете павутиння з хмільного кохання
і вабить в обійми свого залицяння.
І вабить, і квапить, і кличе у небо.
І я вибираю дорогу до тебе.
І я відлітаю у лагідну просинь -
у бабине літо, в горіхову осінь!
І я вибираю тенета любові.
І я поринаю туди з головою,
де бабине літо й горіхова осінь
по білому світу кохання розносять.
До тебе, до тебе крізь небо осіннє,
де осінь вже сіє кохання насіння.
Де буде любов’ю воно проростати,
щоб наші два серця в одне поєднати!
І хай воно б’ється повік безупину
до поки ще грає на сонці калина
до поки ще осінь і бабине літо
розносять кохання по білому світу!
ВК 2007р