Моя ти земле неозора!
З тобою що лиш не було!
В громади радощів і горя
Сторіччями тебе несло.
Віками мішані культури,
Цвіт українського села –
Ховалось все під політуру,
Що хвиля і її снесла.
Одне лишається незмінним:
Повітря тепле, запашне,
Стави і ріки тихоплинні,
Та розмаїття неземне –
ГаЇв і луків диво дивне,
Степів безкрайніх благодать,
Стрункі верхів.я тополині,
Що і в піснях не оспівать.