Розжареним цвяхом вп`ялася в мозок думка
І душу обпекла тотожність відчуття,
І доля нас сплела примхливим визерунком,
Тобі, як і мені немає вороття.
В тобі, як і в мені, живуть дві різні мови,
Мені, як і тобі відірвано шматок.
Не вистачає нам звичайної любові,
Наш час, неначе кров, спливає у пісок.
З тобою нам удвох, паскудними ночами
Не йде із серця сум і сон до голови.
Нам лізуть до душі нечистими руками,
Від нас тікає сенс… Лови його, лови!..
Я не найкращий з тих, хто є в твоєму серці,
І не найкраща ти (до чого нам брехня).
Ми живемо в часи розбещеного герцю,
Шукаємо свій шлях наосліп, навмання.
Мине недовгий час і тебе я покину,
Та й ти через віки підеш у безвість теж…
Допоки ж ми живі, я вірю, Україно,
Ти, поборовши все, нарешті заживеш…