«СПОВІДЬ»
Був один великий злодій
І хапуга, й мордівник.
Але живши серед «зайців»,
Мав чесноту, він за пшик…
Але ось нова є мода
У великих всіх панів, --
Не показуючи споду,
Все ж «любить святих отців»!
Всім тепер ходить на сповідь,
Причащатись день у день..!
Пан красивий й гарно мовить..,
Всяка ж правда, нам «у пень».
От і цей шахрай великий ,
І мордівник і злодій,
Йде на сповідь, -- нічим крити,
Ти ж послухати зумій…
«Ось кажи!», -- пита священик:
«Чим пред Богом завинив?!
І людей гнітив, напевне,
То розказуй, як ти жив??!»
Злодій той пропхавши гроші,
До «священика святого»,
Каже: «Всі діла мої хороші!,
Але правда випадково,
Наступив на хвіст котові…
Кіт, звичайно, твар є Божа..,
І ікону не поцьомав, --
Це звичайно, теж не гоже!!!
Раз іще в святому місці,
Я не стримав гази в тілі..,
Злі слова вживав я, різні,
Але правим був на ділі..!
Ну, а то про мене брешуть,
Що в людей краду й мордую.., --
Злодії язик свій чешуть,
Я в молитві лиш святкую!
Десять вдів довів до смерті?!,
Брешуть, я не брав чужого.
Самогубця хтів померти,
Кожен має часу свого…
Що сиріт пускав з торбами, --
Теж неправда, «святий отче»..!
Ні, бо дарував хлібами,
А не вкрав останні гроші.
І дівчат, не ґвалтував я!,
Та й нема свідків ні на що!!!
То хороша «Сповідь» моя?
Перстень на іще, ледащо…»
Ну священик, -- вірна справа,
Загорівся подарунком
І злодюгу й злого ката
В святім вивів обладунку…
«Що ти, що ти, благодійник!
Що ті вдови і сирітки, --
Всі самі себе грабують..!
І дівчата малолітки,
Що розпусливі вродились,
Всі самі себе ґвалтують..!
А такого, як Ти пана,
Навіть Свині, й ті шанують!!!»
Вивів злодія за руку,
Славить посеред громади!!,
Бо багатство, -- файна штука:
Робить устрій, в»є посади…
++++++++++++++++++++++++
Та і той злодій й хапуга,
Мудрував іще багацько!
Чортом був, мав чорта друга…
Але якийсь Ангел, хвацько
Ухопивши серед ночі,
Придушив, життя забравши.
І уздріли людські очі,
Як поранню теліпався
Той придурок зовсім голий
І повішений за п»яту,
Довго мусів, хоч і мертвий
Пил і слину рахувати…
Хто проходив, той і плюне,
Не прикриє мертве тіло…
Лиш священик людський «клюне»
І таки узявсь за діло:
Зняв паскуду, поховавши
І нарік святим, прилюдно,
Много грошей спадкувавши
І життя його облудне.
+++++++++++++++++++++++
І його колись, можливо,
Теж повісять без манаття!
На паскуд дивись сміливо,
Їхнє місце НА БАГАТТІ.
Біла Троянда 11.09.2016.