Знавав в житті одного бджоляра,
він вибився в керівники держави,
крав ніжно й бідним людом правив,
та все ж скінчилася уже його пора.
І скільки ж вуликів потрібно загубить,
сімей бджолиних вкрай занапастити,
щоб їсти мед, нічого не робити
й безбідно так на світі білім жить?
Сьогодні старший ти у нашому роду,
хоча у Мачулів сашків завжди було немало.
Та пасічників нам не вистачало,
не знаю, Овер‘янович, на щастя чи біду.
Ще донедавна в мачулівському роду
найстаршим із сашків вважавсь Воєнний.
Хоча й не красень, і не здоровенний,
та завжди трактора тримав він на ходу.
Життя у юності мене Сашком нагородило,
мій старший син своє ім‘я отримав випадково,
бо домовлялися його назвати Вова,
та мама Таня все по-своєму зробила.
В Дніпрі живе іще Сашко один,
яскравий представник наших родин.
Він завжди добрим був, не злим –
це бізнесмен Сашко Мачула (блим).
Назвати ще потрібно тих сашків,
які не носять прізвища батьків їх матерів
і про яких можливо не всі чули,
але по крові все ж вони Мачули.
Сашко Куцак – племінник рідний мій,
він мачулівський розум має й душу.
Хоч море любить, та живе на суші,
і вперто сам кує добробут свій.
Іще один племінник з цього круга,
хоча Сашка й не бачу я частенько –
це син сестри по батькові удруге,
він має мачулівську кров і прізвище Костенко.
А на завершення маленький анекдот,
його можливо вся компанія вже чула:
суддя, Мічурін, Шурік, вічний кишкомот
та ще й поет-пенсіонер – це я, Сашко Мачула.
вересень 2016