Нехай ти випита другим,
але й мені іще лишились:
твого волосся сизий дим,
очей сумних жовтнева милість.
Твій вік осінній, він мені
дорожче юності і літа.
Подобається це чи ні
уяві лірика-піїта.
Ніколи серцем не брешу,
і зараз без пихИ і чванства
спокійно я тобі кажу, –
Уже прощаюсь з хуліганством.
Вже розлучитися пора
і горду кинути відвагу.
Не тішить серце та мара,
в крові немає більше браги.
Мені вже вересень у скло
вербовим стукає багрянцем.
Щоб готувався і тепло
беріг в душі своїй, як ранці.
Багато з чим іще мирюсь
без примусу і без утрати.
Вже іншою я бачу Русь,
другими цвинтарі і хати.
Дивлюсь уважніше навкруг
і бачу сУще за куплетом.
Лиш ти одна, сестра і друг,
була супутником поета.
Бо я одній тобі лиш міг,
сховавши біль у дум убранстві,
співать про сутінки доріг
і про юнацьке хуліганство.
14.09.2016
* Спроба перекладу чи за мотивами твору Сергея Есенина „Пускай ты выпита другим“.