Петя Дубарова
Від холоду зіщулена, тремтлива,
між ліхтарів звиса сувора мла.
Чи я себе вмовляю, чи щаслива?
А чи направду, начебто стріла,
нараз навальна думка уражає
таку жадану і далеку ціль,
що радості моїй немає краю,
зеленій, буйноспілій, наче хміль?
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Петя Дубарова
Настръхнала от студ, недоверчива,
увисва между лампите мъгла.
Внушавам ли си, или съм щастлива?
Наистина ли пак като стрела
внезапната ми мисъл поразява
избраната и най-далечна цел?
И мойта радост пак ли е такава
зелена, бързорасла като хмел?