Тобі начхати на мої вірші,
Ти любиш пиво та "Гру Престолів",
Кататись стопом містами грішними
Біля багаття збирать історії...
Якісь там друзі ("Привіт" - й розбіглися),
Дахи будинків, вино з розмовами..
Рожеві хмари, рум'яні вилиці,
З хлопцями-"дюрекс" одноразОвими..
Над містом сірим та загазованим,
Туманом, сумом та забобонами,
З давно просроченим строком годності
Кружляє птахом твій Бог Самотності..
Пускає хмари у небо вейпером,
І ніч спускається Дартом Вейдером,
І доки щира ти та відверта,
Дрімає міцно планета Смерті..
І доки юна ти й легковажна,
В очах твоїх доки сяють зорі..
Тобі начхати, тобі не страшно,
Ти любиш пиво та "Гру Престолів"..
Та ти не в силах, кхалісі юна,
Приборкать серця драконів свОїх,
Ти просто робиш гучніше тюнер,
В думках розстанувши аерозолем..
Пекуче Сонце в твоїх пустелях
Очей, що видощили до краплі,
А ніч, мов фраєр, красиво стелить,
І що не день,то тi ж самi граблі..
Та вже не сумно, тобі вже пофіг,
Наївність вбита, немов комаха,
Перехопило від люті подих,
Тобі лиш треба зустріти мага..
Тобі лиш треба розкрити чари,
Що скуті льодом під лівим боком,
Потрібен той, хто у цьому шарить,
Що буде чортом тобі і Богом..
І лиш тоді льодовик розстане,
Коли він скаже: "Будемо разом".
У Вінтерфеллі весна настане.
Збереться серця розбитий пазл..
© Паша Броський