П’янкою ранньою весною
Русявий хлопець посадив
Легкою, щедрою рукою
Й водою чистою полив
Тендітну, витончену вишню,
Щоб милувалася душа,
Щоб прикрашали землю рідну
Її статура і вбрання.
Та не судилося хлопчині
Зустріти в батьківськім краю
Ані коханої дівчини,
Ані прийдешності зорю,
Побіг світами скарб шукати
Та й заблукав на чужині,
Тож постаріли батько й мати,
Схиливши голови в журбі.
А вишня пишно розцвітає
На їх подвір’ї з року в рік
І пелюстками укриває
Оселі ветхої поріг
Та ягідками пригощає
Всіх, хто дорогою іде.
А хлопець доленьку шукає:
Нема щасливої ніде.