Зимовий вечір.
Ти і я...
Любов нам душу зігріва,
Гаряча кава на столі.
Маленькі діти...
А це ми?
Чуже ти щастя!
Не моє!
Облиш мене,
І йди собі.
Хоча зажди,
Побудь ще трохи,
Мені з тобою дуже добре.
Не йди до неї, я прошу...
Можливо я цим і згрішу.
Та ти забудь,
Вже все одно,
Іди до мене обійму!
І я нікуди не піду,
там будуть душу катувати,
Кохане серце виривати.
Мені потрібен тільки ти,
Затишний дім і дітлахи.
Ми туту щасливі, мов у казці.
І чомусь мені так важко
Та чому?
А ось тому, що у житті
Не буде "нас" й не буде "ми".
А буде тільки "ти" і "я".
Просто й легко - дивина.
І жити, як тоді:
"Привіт" і "Прощавай".
Моя уява - це мій рай,
Бо там ми разом...
Ми одні...
Нема нікого,
Тільки ми.