***

Коли душа твоя розхристана – так треба!
ЇЇ ти похапцем в кожух не загортай!
А зачерпни вже нею краще пригорщ неба
І до краплинки,  до сльозиночки роздай!

Ніхто спасибі не говорить? Це нормально!
Подякуй краще, що у душу не плюють!
Невже очікував аплодисментів шквальних?
Такі наївні серед нас іще живуть?

Збери думки свої у вузлика за спину,
Неси як хрест і не барись, іди! Іди!
Та неважливо зовсім їм, що ти – людина!
Тебе забудуть, запорошаться сліди.

Хіба тебе у цьому світі щось дивує?
Невже у ньому відучора ти живеш?
Кричи, як хочеш. Все одно  ніхто не чує!
Втікає скоріше звідси краще! Пропадеш!

А як душа? Та поболить і перестане!
Твоя – бракована, вона за всіх болить!
І на одну колись бездушність більше стане…
Але ж ти вперто знову хочеш щось змінить!