А колись в українській хаті
Не було розкоші і не були багаті,
Люди посміхались і були щасливі
І куди ж Ви, люди, це життя поділи...
За столом розмови, щирі в спілкуванні,
Радуясь Господніми за столом дарами,
В сорочках розшитих добротой, любов`ю
Замінили все шовком, чорнотою...
У хатах замків не було від роду
В гості всі приходили до всього народу,
Не цурались інших, навпаки родались,
А тепер за парканом високим заховались...
Чутно пісні з ганку поруч із калиною,
Людські жарти...ось життя щасливе,
Перед Богом равні душою відкритою,
Де воно це зараз, куди воно подіте...
Ой Ви, люди люди, що ж Ви наробили
Всю красу Ви Божу в гнів перетворили
Залишилось в мріях те життя щасливе,
А в кутку ікона і сльози линуть...
Запашна хлібина, скатертинка вишита,
Поруч кошик з яблуком і глечик з молоком,
А у грубі борщик в казані зварився...
Все загубилось в пам`яті...нема вже того....