Боятись своєї тіні,
блукати у закутках
пам'яті,
що на стіні,
ховається у фотокартках,
де ми щасливі,
веселі,
маємо те, що нема -
стрибаємо вище стелі,
а дістаємо до дна.
До дна
в горлянку вливали
гіркий самогон життя,
кохалися
й ніби крали
у себе своє власне "Я".
Ні "Я",
ні "Ми" вже немає,
затерта пам'ять в дірки...
лиш розум невпинно благає:
"спали фотокартки".