Дощ пелехатий хмарці шепотів,
Що любить і пришле сватів.
А хмарка - Осені кохана Доня-
Товста, пухнаста й трохи соня,
Його прогнала, щоби геть летів!
Той Дощ(не був же ликом шитий!)
Хоча й ходив спочатку, як прибитий
Немало написав тій хмарці віршів.
Й подумала вона, що є ще й гірші-
Нашила весіляних рушників !
Ото весілля, я вам скажу, братці!
Куди до них нам з вами братись:
Ще й гості непрості, а знамениті,
Зірки! А подарунки! Ні - не квіти -
Такі лише у сні присняться!
Дощ поголився- в синьому картузі!
Себе він почував багатим тузом:
Співав,сміявся.Грім гримів!
Набрякли очі вмить від почуттів...
Дощ раптом недоречно заревів!
Всі розбрелися, облизня піймавши.
А Мати - осінь подумала, що завше
Усе так буде у цієї пари,
та з уст не випустила й пари -
Пішла під звуки Мендельсона маршу...
Ось так вони собі побрались
І, видно, добре постарались:
У Хмари і у Дощу, що у картузі -
(про це розповідали мені друзі)
вже бігають хмарята голопузі!
Пухнасті - в маму. Пелехаті - в тата
Родина ця смішна й пузата!