Проти ночі ми знову ходили iз тінню.
То вона за мною, то я за нею.
Місяць злапав у зоряне павутиння
Двох Ведмедиць і одного Персея.
Проти ночі над світом панує холод –
І у мене пара з вуст, і у тіні.
Але вигнав з хати прогулянки голод
Під байдужих вікон чужих мерехтіння.
Ми ходили – ні разу не обнялися.
Але поруч ходили – всі пори року.
Тільки вітер без тіні на нас озлився.
І позаздрив нам двом ліхтар одноокий...