Тату, прости нас за наші сльози,
Без батька залишились ми.
І стриматись зараз просто не в змозі,
З тобою були ми дітьми.
Залишив ти плакати нас безупинно,
Різкий рветься біль із грудей,
Пішов захищати рідну країну,
Простори її, всіх людей.
Від того чванства, що йде безупинно,
Від тої брехні і пітьми,
Пішли захищати сини Україну,
Не всі повернулись з війни.
За сльози прости нас, бо горе настало,
Завжди ми всі мирно жили
І сіяли дружно, і разом збирали
Новий урожай до зими.
Та взялася десь ворожа та сила,
Підбила твої два крила.
Бо Україну вони не любили,
Завжди їм чужою була.
А ми Україну всі хочемо бачить,
Щоб вільною завжди була...
Татусю рідненький, серця наші плачуть,
А мама, від горя, злягла.
Чотири доньки проводжали так батька
В далеку дорогу важку...
Ніколи вони його не побачать,
Бо він в погрібальнім вінку.