Ні країну й ні цвинтар
Я собі оберу,
На Василівський острів
Світ лишати прийду.
Міста риси я нині
У пітьмі не знайду.
Між лілеями в сині
На асфальт упаду.
І душа, що несеться
Так нестримно в пітьму,
Над мостами зів'ється
У міському диму.
Сніг квітневий на сполох
В спину б'є, наче свій,
І десь чую я голос:
Прощавай, хлопчик мій.
Два життя я побачу
Десь за річкою, там,
Де вітчизна неначе
Холодить душу вам.
І як сестри-дівчатка
Із примарних років
Хлопцю машуть на згадку,
І прощаються з ним.