Синок десь крізь біль стогне "Ма..."
Сумний і тяжкий нині ранок!
Відчула: Його вже нема...
Ніколи не ступить на ганок...
Накрив сина вОгнений шквал.
Кричить над гніздечком лелека.
Мене ти, рідненький, чекав.
Не встигла... пробач... ти далеко...
Яка ж бо то доля сумна -
Розради ніколи не мати:
Крізь біль все вчувається: "Ма...
І їй безутішно чекати...
Як гірко чекати... чекати...
Чекає - вона ж бо є мати.