Сіріло понад гори вранці
незнане небо. Троя впала.
Була весна,
чи пізній лютий
крізь холод вранішньої тиші
вітав дух гострого початку чогось нового,
що неквапом, ба впевнено і незворотньо
ніби сичало й пробивалося, просотувалося крізь сірі
залишки ззернілого снігу.
Розвіднювалось непомітно,
і батько совавсь вже надворі,
заносив дрова, ладнав грубу,
ретельно викладав колодязь з трісок,
там дрова до верх топки,
і ось, під все це - гніт дотепний:
в попелу купку, висипану в з газети витятий аркушік
плин гасу - і блакитний вогник жевріє,
й ось вже зичить дому
усьому піч тепло.
День, здрастуй!