Я твої очі бачила у сні,
Вони для мене ніби небо із грозою.
І я до тебе пригорнусь в війні,
Цікаво, чи закриєш ти мене собою?
Тоді, коли позаду буде буря,
Бо тисяч двадцять вже людей в броні.
А в мене полетять свистячі кулі –
Чи допоможеш ти мені в війні?
Чи витреш мої сльози, коли поруч –
Усі будинки і міста помруть?
Чи все ж таки тікати будеш врозтіч,
Бо там, іззовні всіх живих зберуть?
А якщо мене заберуть в полон,
То ти за мною прийдеш, чи не так?
Мене ж на смерть веде цей батальйон,
А ти шукай над головой свій дах!
Як під завалом, помираючи лежала –
То ти б за мною повернувся?
Чи як там ти казав, тебе кохала, –
Але до того, як проблеми всі почнуться.
Та ні, ти ж уяви, – с тобою ми у ярі,
На нас біжать солдати і летять снаряди,
І все як в сні, як у найтяжчому кошмарі.
Але, як пригорнеш до себе, зможу дать собі я ради.
У тебе ж губи – шоколад,
А я люблю солодке до нестями.
Та тільки можу битись об заклад –
В війні пішли б ми різними шляхами.