Встань, Ненько, ти вже натерпілась,
Скинь нечисть з плечей,
Що знову до шиї твоєї схилилась
І з неї не зводить очей.
Народе, розправ свою згорблену спину.
Не знайдеш ти краще життя,
Аж поки тих гадів, що граблять країну,
Відправиш навік в небуття.
Моя, Україно, ти вільно не жила.
Усі продавали тебе.
Невже ти, кохана, таке заслужила,
Щоб бачити в рабстві себе.
Невже ти ніколи, ніколи не зможеш
Піднятись на ноги з колін.
Коли ж ти, рідненька, синочка народиш,
Щоб він тебе, люба, підвів.