***
Розшарілась, лист пада на плечі,
Накриває оселю мою,
Зійшли зорі блакитні над вечір,
Кличуть,наче, додому сім"ю...
Та не бути тому, що не сталось,
Час міняє обставин ходу,
Не судилося те, що гадалось,
Сон,як кажуть, за вітром в трубу...
А життя лине стрімко все далі,
Незбагненна вир-сила така-
Простяглися мости, магістралі,
Світ оновлення часу чека...
Стелять в космос ракети дороги,
Геній атом їм в серце вложив,
Відвернути лиш старість без змоги,
Мабуть, всі ми той зоряний пил...
Розшарілась,лист пада на плечі,
Стеле листям двір, наче в раю,
Та розбитий не склеїти глечик,
Не зібрати до купи сім"ю...
Чую мамин я голос,мов спів,
З блиском очі- сни пам"яті мозку,
Бліде фото альбомних листків,
Тануть риси, мов свічечки воску...
В хату листя кидає знадвору,
Шарпотить підвіконням, гука,
-З чим прийшли, пані, прошу до столу...
У нас звичка слов"янська така...
По чарині розіп"єм з тобою,
У дворі назбираєм горіхи,
Тато поряд садив їх з вербою,
То дитинства,життя мого віхи...
Вдвох розв"яжем розмови за пізно,
Вітер буде в цимбали нам грати...
А як півні запіють, по-різно,
Осінь в степ, я - у батьківську хату...
***