Я в серцi маю незбагнену тугу
Що не згасає все мое життя:
Не змiг колись уникнути наруги
I все чекаю часу каяття...
Тодi, коли iще зростали мрiї,
Я кожного в своєму серцi чув.
Я в класi був ...як символ, стяг надiї,
А клас мене i зрадив, i забув...
Байдужiсть розвела нас стороною.
На пам'ятi зросла товста iржа.
Залишилися вiрними лиш двое:
Колиска знань i скривджена душа.
Пробач мене, моя рiдненька школа!
За пихи час, за роки забуття.
НашI шляхИ не зiйдуться нiколи...
Таке воно заплутане життя.
Не менш у мене шани i любовi
За тих, що кожен день до тебе йдуть.
Ти в снах моїх... довiчно кольорових!
В думках не заросте до тебе путь!
Не вчитель я, а практик...Що тут вдiєш...
Для мене свiт вчорашнiй замалий.
Ти ж - кожен рiк iз дiтьми молодiєш,
А я уже зiпсований...старий...
I бачитись частiш хитку надiю
Втрачаю я, бо час швидкий, хоч плач...
А скиглити i плакать - я не вмiю!
За це мене, Колисочко, й пробач...