Засипало шлях падолистом,
Ворожить на золоті осінь.
А небо високе і чисте,
В очах відбивається просинь.
А осінь ворожить на тишу,
Дарує нові сподівання…
Надія мене не залишить,
Моє непрожите кохання.
То радісний ранок у небі,
То ночі печальні зітхання…
Я й досі чекаю на тебе,
Моє непрожите кохання!
…
Були, були миттєвості в житті,
Коли здавалось, що тебе кохали…
На довгій і заплутаній путі
Де істина, ніколи ми не знали.