Петя Дубарова
НІЧ
Дерев долоні опустились долу,
мене торка спокійний синій лід.
І ніч з криниць вихлюпує навколо
свій найсиніший, найтемніший цвіт.
Два вІтри здійнялись над головою,
немов півнІ, яких схопила лють,
їм байдуже, що б’ються наді мною,
розлюченими бджолами гудуть.
Проте вітрИ небавом повщухали,
і всяк сховався в дім принишклий свій,
хати насонну пісню заспівали,
і на півслові вірш спинився мій.
Стиха і море, повне супокою,
в піщане ложе обляглось лишень.
І тільки небо завжди наді мною —
не спить воно ані вночі, ні вдень.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
На фото — кадр з фільму «Трампа» з Петею Дубаровою
***
Оригинал:
Петя Дубарова
НОЩ
Отпускат клоните зелени длани
и близва ме спокойна синя хлад.
Излива нощ от своите герани
най-синия, най-тъмния си цвят.
И двама вятъра над мен се срещат,
сборичкват се съвсем като петли,
че чувам ги, едва ли се досещат,
жужат като разсърдени пчели.
Но не след дълго те се помиряват
и всеки скрива се в дома си тих,
предсънна песен къщите запяват
и спира недовършения стих.
Отпуска се спокойно и морето
в леглото си от пясък като в кош.
Единствено остава си небето,
разбудено над мен и ден, и нощ.