Блакитна тиша перед сходом сонця,
Висока синь, прозора, як душа,
Тендітний промінь з чистого віконця
В ранковім сні дитинство полиша.
Чарівний плескіт ніжної Орілі,
Найперші півні, пісня солов‘я.
Через віки, крізь скроні посивілі
Бентежать серце міфи про слов‘ян.
Зі сну гарячою щокою привітаю
Берізки білосніжно-ніжний гріх.
І мить зупиниться, бо Вічність пам‘ятає
І смуток батька і онуків сміх.
Оце і є моя Вітчизна-мати.
Немає смутку, болю чи жалю.
Є Батьківщина і буденне свято
Від усвідомлення, що я її люблю!