мовби сн г у вi снi...

      

…на роздоріжжі вигинів долі
страху маршрут обвиває нерухомістю нас,
зупиняють нав’язливі болі,
і мовчання проходить наскрізь серця усякчас –
Час вербує бездійством повільно…
світ у фатальній прострації забобонних думок,
у занадто банальній зневірі
поглинає нахабно усе Пустота знов і знов
ти прилітатимеш уві сні,
мовби навесні сніг думками-мріями про Любов…
моя сповідь належить тобі,
і я теж залишаюсь твоїм на вершині щасливих думок…