Вони сиділи під вербою,
Що хвилі косами чесала,
Ще й з річенькою гомінкою
Про щось тихенько розмовляла.
А вечір – дивно загадковий,
Такий мінливий, мов життя…
Про щось шепочуть юних двоє,
Гадаючи про майбуття.
Парубок гречно, шанобливо
Дівча за плечі обіймав,
Від пустотливого вітриська
Грудьми своїми закривав.
Та раптом дивний шал кохання
Ввірвався в душі юних цих.
Він розпалив палкі бажання,
Заполонив свідомість їх.
Тіла сплелись – п’янкі, жагучі,
Відкинувши вето цнотливе.
І річкові здригнулись кручі ,
Наче й самі були щасливі.
Що було далі, знало небо,
Благословляючи цю мить,
А іншим знать цього не треба,
Нехай людська цікавість спить.
27.09.2016