Спадщиу велику залишив нам Шевченко,
Його всі твори й думи, всі його вірші,
Щирість слова, ласкове, як в неньки,
Крик серця, крик його невільної душі...
Всі ми його дочки, ми всі його сини,
Бо уроки які він Україні тоді дав,
Вони досі нам потрібні, досі всі живі,
І нікуди голос його досі не пропав...
В українському дусі, в кожному із нас,
Живе Шевченко, так болісно страждає,
Що люди забули прохання, його наказ,
І потихеньку його вірші світ забуває...
Шануймо, браття, поета, який писав,
В неволі, що окутана болісною журбою,
Як птах у клітці, за ґратами, співав,
Щоб знали жорстоку правду ми з тобою..
І на Вкраїні, злагода ще буде в нас,
І я вийду тим широким чистим полем,
І як просив у заповіті тоді Тарас,
Пом'яну його не злим і тихим словом...