Холодно. І я не про погоду.
Для міжсезоння дощ – звичайна справа,
Під краплями багріють грона глоду,
Злітає з кленів листя золотаве.
Фарбує осінь жовтим і червоним
Дерева й тротуари, небо – сірим.
І сум стає нестерпним і бездонним,
А відчай – непідвладним і нестримним.
І сонце, наче світить, та не гріє,
Як почуття, що тліє і згасає,
Ненавиджу одне – що є надія,
Рве душу на шматки і не вмирає.
Так холодно. Погода ні до чого,
Для міжсезоння сум – звичайна справа.
Немає поруч рідного, живого,
Що посміхнеться і заварить каву.
Він пам’ятає, я люблю з вершками,
Але не знає, чи люблю я осінь…
І неважливо, що було між нами,
І чи, можливо, це існує досі…
Хтось каже – це самотність, хтось – свобода,
І зовсім несуттєво, хто є правий.
Бо холодно. І я не про погоду.
Для міжсезоння – це звичайна справа.
04.10.2016