Пиши мені з осені теплі листи,
за все нехороше, кохана, прости!
Хай вітер з дощем барабанить у вікна –
пиши, коли темно, пиши, коли світло…
На жовтім і бронзовім листі платана
пиши мені пізно, пиши мені рано.
Пиши мені світлі, хороші листи,
у серце своє мене знову впусти…
Вогонь запалю і зварю тобі каву,
за руку візьму тебе ніжну, ласкаву.
В душі і на серці відразу тепліше,
читаю листи і стає все світліше.
Вдихну нашу осінь, той запах знайомий,
всередині ллється гаряча утома.
Минулі чуття, мов багаття в каміні,
спалахують раптом як іскорки й гинуть.
А час зупинився… Забути непросто
і пам‘ять тих днів все приходить у гості.
По берегу озера йдемо обнявшись,
в палкому коханні лиш щойно зізнавшись.
Донизу прямуєм бурхливим потічком,
про вірну любов нам шепочуть смерічки.
Не знаю, навіщо пішла назавжди…
Пиши мені, люба, чарівні листи!
06.10.2016