З Чичибабіна
Скинь з мне втому, наче сина, смерть
Не за мої заслуги і роботу.
Але нехай поринуть у дрімоту
І дух, і тіло, які тліють ледь.
Втомився так – що збайдужів давно.
Годинами лічу я відпочинок.
Сон неспокійний. Ось і весь ужинок
Моїх стремлінь, хоч смерті все одно.
Гортати вже несила книгу зла,
А добрим книгам тут немає місця.
Зніми утому, як пожовкле листя
Лишає віття із крихкого скла.
Чоло і груди диханням своїм
Занур у холод. Хай їм буде терпко.
З народження давалось все нелегко
Лише мені, але не іншим всім.
У дух я вірив, в безумі думок
Я кликав Бога, поринав у пекло.
А тілу з ранку у судомах вперто
Давався з кров'ю ледь не кожний крок.
Поезія лише наповнить вщерть
Твої думки, хоч часу небагато.
Втомився так, як раб, або собака.
Скинь з мне втому, наче сина, смерть.