Кожного ранку - погляд в майбутнє, якого немає.
Хтось прошепоче небу блідому про страху луску...
Ту, що у жадібних біле обличчя й душу вкриває,
змусивши сонце творити своє на чужому піску.
Кожного дня - перезбуджені сни про янгола з неба.
Гуркотом серця місту у хмарах життя віддаю...
Все, що можливо, світ підлаштує сьогодні для тебе,
змусивши сонце світити своїй у чужому краю.
Кожного вечора - рими і ритм простого кохання.
Хтось поцікавиться змістом пісень забутих давно...
Кельнер старенький напої подасть для нас в ресторані,
змусивши сонце додати до меду червоне вино.
Кожної ночі - рідне плече і звичайна судома.
Вічний всміхнеться із келихом душ, що мріють про нас,
і підштовхне безтурботно до стежки знову додому,
змусивши сонце роздмуханий простір сплітати у час..:)