Хапатися за меч для оборони
обіруч би вам,
Як ви хапаєтесь,
мов за останню соломину,
за славу Рюриковичів.
Всі чорториєм Речі Посполитої
закручені ви,
З якого дива називаєтесь ви
русичами.
Шляхетського позиченого гонору
заручники ви,
Пихи Великопольської позиченої
великомученики —
Костьолами від віри руської
відлучені ви,
Спокуси єзуїтської
мазунчики ви,
Зефірними, амурними
мазурками
З полянської долоні Києва
навіки здуті ви,
З порепаної мозолястої
долоні руської
Буйвітром гонору козацького
навіки здуті ви,
навіки здуті ви!..
Ви — сіль землі?
Якої сіль землі ви?
Яка ви сіль?
Та сіль, що потом
Від бально —
горілчано —
еросних зусиль
Виходить боком вам,
Виходить на похмілля
боком вам?
Ви сіль?
Ви — сіль,
Ви — зради сіль,
Якою ятрить рани Києва,
Як попелом від орд Батиєвих.
Землі цієї сіллю
Руків’я плуга і меча
зросило
Мозолистих долонь бо плем'я
І з ними я,
і ось— мої долоні,
і ось — моє ім’я:
Дмитро,
князь Вишневецький,
нащадок Гедиміна —
Я глибше Рюриковичів
уріс у Русь,
у Київ,
в Україну.
Дніпром життя моє
віднині лине:
На Хортиці я Святослава чубом
освятив чоло,
Рамена освятив
наліво справа —
Хай волосинка вже
життя й мого
Вплітається у чуб
козацькій справі,
козацькій славі!..
О ви, що звикли
церемоніали
і бальні зали
Паркетним почовгом
і полонезним па
переміряти,
Чи знати вам,
як серце міряє галопом
смертельний лет атаки...
Козак і кінь — єдине тіло,
Рука і шабля — плоть єдина,
Галоп, галоп, ворожий залп—
Товариш під копита впав.
Вже ось букетами гармати,
Рушниці квітами — стрічати
Нас так лиш звикнув Сулейман,
Ця зустріч до вподоби нам.
Грудьми із куль дозрілих грон ми
Вичавлюєм сп'яніння крові.
Вже ось, впритул, нарозхрист, в лоб —
Багатотисячне чоло
Вмивається кривавим потом –
Ось сутих русичів робота,
Ось де вона, Вкраїни сіль,
Покосами холодних тіл
Поля укрила...
Козак і кінь — єдине тіло,
Рука і шабля — плоть єдина,
Галоп, галоп, ворожий залп —
Товариш під копита впав...
Вподовж і впоперек,
проклята яничарами,
Полями і роками
гуляє
слава моя,
Піснями кобзарів
розсурмлена,
Вподовж і впоперек
на сто доріг
розструнена бандурами.
На гак султанський кинула
кобзарська дума мене —
Ну що ж, такою смертю згинути
не проти я,
Султана вашого
у душу в бороду!
Я чув, Адама за ребро
як зачепив Бог Євою,
як гаком.
О Сулейман, ти ще не Бог,
щоб гаком сватівства
За Байдине ребро
так легко зачепитись:
Для Єви я ребро, їй бо,
і Богу б не віддав —
Я обираю гак залізний,
Бо горобець я битий!..