Чекизм диктатор и палач

Павло Красуцький

Переклала українською мовою
Олена Гаран


Предисловие от автора
Уважаемый читатель! Я умышленно объединил в одной книге два братских языка. Считаю это велением нашего смутного времени. Времени, когда тёмными силами правительства России, во главе с её президентом, были нарушены все международные обязательства и вероломно начата братоубийственная война. Был вбит клин между нашими народами. Языки и народы в этом конфликте ни при чём. Народы помирятся и языки будут процветать только при одном условии, если мизантропная и клептократическая путинская государственная машина будет уничтожена навсегда и без остатка. И дело даже не в Путине. Государственная машина России – это чекизм, взращённый в 20 веке и выкристаллизовавшийся в начале 21-го столетия из мутных вод перестройки в систему православного чекизма, созданную кланом олигархов для окончательного порабощения и откровенного, очевидно наглого, ограбления своего народа государством. Эта система опирается на следующие институты власти над народом России: 1) Тайная полиция или ФСБ – преемница методов и традиций ЧК; 2) Российская Дума – полностью подчинённый клану манипулятор законов; 3) Российская Православная Церковь – полностью подчинённый интересам клана – манипулятор верующих народных масс; 4) Средства Массовой Информации, работающие на службе у клана. Уйдёт Путин – чекизм очень быстро найдёт другого, не менее соответствующего его требованиям «клопа в мундире».  Моя книга – это призыв к обоим народам. Время терпеть вышло. Во имя своего будущего и будущего новых поколений, во имя сохранения не только мира, но и жизни на планете, во имя разума и здравого человеческого смысла раковая опухоль чекизма должна быть ликвидирована хирургическим путём, запрещена как в свое время нацистская партия и проклята до седьмого колена как злейший враг цивилизации. Важно понять, что процесс этой ликвидации должен пройти изнутри. Иначе – 3-я мировая и конец света. В этом и заключается тот кошмарный шантаж, который ведёт правительство России в настоящее время. Шантаж этот держится на унаследованном от Советского Союза ядерном оружии, на терпении и равнодушии русского народа к своей судьбе и на его исторически сложившемся раболепии перед властью. Извне шантаж этот держится на благоразумии цивилизованных стран. Шантаж этот – единственный способ задержаться диктатору и его клану у власти и продолжать грабить, унижать и разлагать свой народ. Для этого на полную катушку работает лживая пропаганда Кремля в соответствии с принципами пропаганды Геббельса. В результате страна ориентирована на войну, на собирание земель, на тщетное создание новой империи, на запойное пропивание своих природных ресурсов и на конфликт со всем миром. Вопрос «Хотят ли русские войны?» уже поменял на сто восемьдесят градусов ту былую пафосную риторичность из стиха-песни Е. Евтушенко и Э. Колмановского. Безусловно, и ещё как хотят. Хотя те, кто «хотят», на самом деле вовсе не русские. Это племя, лишённое национальных корней или каких-либо этничеcких признаков. Это общность нелюдей, принадлежащих всем своим телом чекизму-терроризму. О душе каждой особи этого племени, пожалуй, говорить не следует, ибо она полностью принадлежит дьяволу. Таким образом, Православный Чекизм - это не партия, а организованная и вооружённая до зубов банда лишённых души и совести насильников, убийц и воров во главе с Паханом-Антихристом. Эти, в классическом смысле слова, «отморозки» объединены не идеей, а общаком и уголовным уставом «бандитского капитализма». Не подчиняешься уставу – тебе нож, кирпич, пуля, яд, топор, ледоруб, тюрьма и т.п., а в особых случаях – полоний. В этом вся мораль чекизма. Создана эта банда была ещё Лениным и закалилась в борьбе со своим народом в послереволюционный период и в период строительства социалистического Котлована. Но такого расцвета, как в настоящее время, чекизм никогда не знал.  Это его золотой век. Даже при Сталине власть этой банды была ограничена, а паханов одного за другим расстреливали  как «врагов народа» и для временного успокоения запуганного народа.
Я прошу читателя при чтении не задаваться вопросами, связанными с реальностью описанного. Конечно же это аллегорический вымысел, наложенный на спрессованные исторические факты: красный террор  большевиков, голодомор  на Украине, архипелаг ГУЛАГ, Вторая мировая война, развязанная фашизмом в союзе с чекизмом, Катынский расстрел польских офицеров, танки в Чехословакии, бойня в Чечне, провокационные взрывы домов своих граждан, трагедия Беслана, газ Дубровки, подлодка «Курск», агрессия на Кавказе и в Крыму, расправа с оппозиционерами, подлая война на востоке Украины и, наконец, уничтожение гражданского самолёта MH17. Кровь и горе десятков миллионов на руках чекизма и его паханов. Чекизм, в сущности, – это явление геноцида, уничтожающего русский этнос, и уже грозящее «ядерной пылью» всей планете. Книга эта может рассматриваться как альтернативный учебник 100-летней истории послереволюционной России. Надеюсь, что эта история хорошо запомнится детям школьного возраста и вместе с тем будет поучительна для старшего поколения. Автор жалеет только об одном, что у него недоставало глубоких чёрных красок и могильного сарказма для более адекватного описания низости нашего общего «героя» и мерзости его обновлённой системы чекизма. Помимо исторического контекста эта книга рисует трагический и неотвратимый конец России. Страна уже по всей её территории превращается в Зону, а в роли сталкеров окажутся те нерешительные либералы и мечтатели, которые – по словам В.И.Новодворской – проиграли Россию. А лидеры чекизма, когда воровать уже будет нечего, а насиловать и убивать некого, свалят на оффшорные острова. Понимание этой абсурдной истории возникало на тупых идеологических лекциях в советских университетах, на бессмысленных комсомольских и партийных собраниях, из членства в КПСС, из глупой пропаганды СМИ и конечно из дружеского общения единомышленников. Так созревало представленное в книге видение последствий революции, войн и государственного чекистского террора над своим народом. Поражает автора только одно обстоятельство – полное забвение россиянами не таких уже и далёких уроков истории. Причин этому очень много, но главные – это последовательное столетнее вымывание интеллекта из страны, и полная – со времён Петра 1 – алкогольная интоксикация внутри страны. Эта  самопроизвольно возникшая тактика работает на руку чекизму и его тоталитарному режиму. Хорошо, пусть россияне прощают издевательства над собой, но эти издевательства уже выползают за территорию России на другие суверенные страны. А этого мир прощать не может и не будет. Вторым поразительным моментом является допустимость в России пожизненного и безрезультатного правления абсолютно некомпетентного лидера и правительства. За последние пятнадцать лет в России ничего не было создано и ничего не было реформировано. Страна просто пропивает и проедает свой ресурс. Механизм отчётности и ответственности президента перед народом так завуалирован и засекречен, что даже поднятие этой вуали может быть расценено как нацпредательство и жестоко наказано. Путин - чекист по духу и по плоти. Восстанавливая все чекистские регалии: почести, хоругви и праздники, он отдаёт тем самым честь и хвалу истории ЧК. Если какие-либо слова о трагедии прошлого и звучали из его уст, то это были не искренние покаяния, а отмазки пахана и рецидивиста незримого фронта. Сколько трагедий и жертв на кровавых руках ЧК? Сколько документов, фильмов и книг посвящено этой беспримерной, душераздирающей столетней истории? И после всего этого векового кошмара чекизм смеет поднимать голову, лобызать образа и продолжает своё ещё более гнусное существование, поскольку к своей террористической функции добавил функцию ограбления и самообогащения. Прощать такое может или совсем потерявший этническое сознание народ или тот, кто в этом преступлении прямой соучастник. Прощать власти убийство В. Листьева, Г. Старовойтовой, А. Политковской, С. Магницкого, А. Боровика, А. Литвиненко, Ю. Щекочихина, Б. Немцова и многих других оппозиционеров чекистского режима и лучших людей страны может только народ-преступник. Вчера «токтон макуты» Кремля убили Бориса Немцова, а сегодня они же, убийцы, разрабатывают версии своего же преступления. Для них России нет. Цель только одна – удерживать власть любой ценой, Запад отпугивать ядерной бомбой, а внутреннюю оппозицию на глазах у всего мира уничтожать физически. Россия превратилась в остров Гаити или Северную Корею с ядерным оружием.
        Я отождествляю в этой книге понятия Православный Чекизм и Хамство. В столетнем процессе вычистки из страны интеллекта Хамство захватило рычаги управления страной, но не сразу срослось с ЧК и Церковью. Именно этот процесс произошёл в последние два десятилетия. Посмотрите на российских высших чиновников и законотворцев. Хамство само себя не видит, но растёт в своей собственной среде неудержимо. Невежество, чванство и криводушие – три основные черты Хамства, ведущие Россию к полному краху. Справедливости ради надо сказать, что Хамство присутствует и в развитых демократических странах, но у него нет никаких шансов просочиться через фильтры избирательной системы и как-то влиять на курс страны. В странах доминирующего Хамства, включая Россию, легитимная трансформация власти не представляется возможной в условиях всепоглощающей – включая выборы – лжи и коррупции. Таким образом Хамство - это гарант той стабильности, которую обещал и навязал стране Путин. Демократия в России просто невозможна. Здесь любой человек, дорвавшийся до власти – преступник. Он просто физически не способен передать власть другому, ибо, сотворив это, он будет подвержен суду Линча прямо за стенами Кремля.
  Решение написать эту книгу было стимулировано агрессией русских на Кавказе. Шокирующие события в Крыму только подтвердили задуманную концепцию и добавили фактических красок. В конце я уже настолько хорошо начал понимать гнусные замыслы моего «героя», что совсем не был удивлён послеолимпийской насмешке над мирной идеей олимпийских игр путём подлого вторжения в Крым, а затем разжиганию войны на востоке моей Родины. Конечно, чашу переполнил недавний трагический аккорд уничтожения русскими гориллами пассажирского самолёта MH17 над оккупированной территорией. Но и здесь, закоренелый и профессиональный провокатор, ещё будучи за границей, огульно начал обвинять Украину. Для всех было очевидно, что на «воре горела шапка». Самолёт был сбит его оружием, его наёмниками и под его бесчувственным, циничным руководством. Кто же виноват? Тот русский, который с бодуна нажал кнопку пуск? Или тот «доброволец-офицерик», который, отдавая приказ, перепутал светловскую Гренаду с реальной суверенной Украиной и который в братоубийственной горячке забыл, как выглядит его мама? Весь мир услышал, как бахвально рапортуют по рации русские наёмники в Российский штаб  о "героическом" сбитии ими этого пассажирского самолёта. Нет, основная вина лежит не на очевидных исполнителях, а на том, кто начал эту войну, кто нанял нелюдей, снабдил их оружием и поощрил их творить, не ведая что. Когда пожар в лесу, не лес тому виной, а тот, кто играет с огнём и спичками. У этой трагедии есть продолжение и, к сожалению, в ней не видно благополучного конца. Россия – это раненый и невменяемый зверь, ведомый бандой чекизма. Цивилизованный мир должен понимать это, как самую главную проблему человечества и планеты. Здесь любые санкции являются недостаточно жёсткими. На территории России созревает действующий вулкан третьей мировой войны, который надо гасить всеми возможными имеющимися или специально разработанными новыми и решительными средствами. Этой книгой я призываю весь благоразумный и могущественный мир не к санкциям, а к незамедлительным действиям, защищающим цивилизацию и жизнь на планете. 
Хочу высказать особую благодарность переводчице – талантливой полтавской поэтессе Олени Гаран, а также всем моим многочисленным друзьям-единомышленникам. Издание этой книги на двух «братских» языках имеет принципиальное значение. Фактор единомыслия особенно востребован и стал актуален в настоящее время вокруг вопроса: Крым чей? Данная книга, отвечая на этот вопрос, призывает привлечь к международному суду всех тех, кто своей реальной агрессией этот вопрос поставил, и тех, кто поставил весь мир под угрозу.
Ещё я безмерно благодарен моим заочным помощникам и единомышленникам. Это многочисленные художники, фоторепортёры, журналисты, политологи, писатели и политически активные, неравнодушные люди. Когда я писал эту книгу, я с большим удивлением и удовлетворением обнаружил огромную армию этих людей, которые выражают аналогичные и зачастую идентичные мысли в виде замечательных фотографий, фотомонтажей, карикатур, стихов, статей и литературных произведений.
С этой книгой я не преследую никаких коммерческих целей. Если потребуется, я буду счастлив внести соответствующие правки и ссылки в печатный вариант книги.               

Павло Красуцький



Чекизм – диктатор и палач
Павло Красуцький
Прошлым и будущим жертвам чекизма

Часть 1. Шейх

Эх, горемыка чванная Россия -
Застенок совести, узилище души,
Где злобных московитов камарилья
Чекизма возродила рубежи.

Где люто пирамида фараона
Холопов разум стала прессовать,
А хунтари, стяжавшие корону,
Её, как мяч, друг другу пасовать.

Где споро блюдолизые чинуши
На казнокрадстве любо стали жить,
А Органов мороженные души,
Бояр крышуя, смуту сторожить.

А коль смутьян не станет на колени
Не станет в строй державного ворья,
Статью о государственной измене
Ему сошьёт жиганов братия.
 
Но изменить такому государству –
Гражданский долг, а не опальный грех.
Когда охранка полонила царство,
Страна – тюрьма для этих и для тех.

Для этих – роль тюремщиков привычна,
Тянуть срока для прочих – не впервой,
А мир вперёд уходит, иронично
Дивуясь пирамидною тюрьмой.

Ужель отныне, присно и во веки
Влачить хвосты ищеек-филеров?
Доколe рабства станет в человеке
Для выкорма кремлёвских паханов?

Соткавших вновь Чекизма паутину,
Сугубо ограждая лишь того,
Кто в усыпальне оседлал вершину
И к ней на полмизинца никого.

Ни кума – подсадного президента,
Ни мэра, что ату его, ату,
Тем более заклятых претендентов,
Которые не вхожи в хазу ту.

В конвульсиях глобальных притязаний
Подох cоциализм, но завещал
Весь аппарат народа преcсованья
Тому, кто аппарату присягал.

Абсурдный путь России и порочный –
Всегда рядил и миловал один,
Но этот – не крестьянин, не рабочий,
Не разночинец и не дворянин.

Профессию его найдёшь едва ли
В учебных заведениях земли.
Кто ж видел, чтоб в анкете записали,
Что на иуд учились москали?

В особой их натаскивали школе
Стучать, стрелять, сексотов вербовать,
Менять личину, тыриться в подполье,
Мастырить слив и шантажировать

Докучных журналистов-донкихотов,
В подъездах неотвязных сторожить,
Опричников, как диких живоглотов,
На смуту диссидентов натравить.

Ещё ребёнком твёрдо он усвоил
Лишь то, что дьявол людям прописал,
Но вот о чести, совести устоях
Никто в спецшколе не упоминал.
Все эти «отклонения» морали
Карались и душевных чудаков
На хлеб и воду в карцер запирали,
Чтоб дурью не морочили мозгов.

Так около ста лет зомбировалась
Без чести и без совести орда
Невидимого фронта и вгрызалась
В России  плоть – деревни, города.

Как воздух был им враг народа нужен,
Людей мело, мело по всей стране.
Чекизма дворник, отморозок дюжий,
Сметал живые души сатане.

Слонялся меж людей и даже в гости
Залазил, теревени разводил,
Пел под гитару, лапал на погосте
Соседских баб и рапорты строчил.

Все его зная, как чумы чурались,
Врагов он не ловил – изобретал.
А те, коль скоро, не изобретались –
Не получал он премию в квартал.

Так вскоре за иудины тридцатки
Миллион «врагов» на северо-восток,
Изобретённый в плановом порядке,
Катил на от пяти и выше срок.

А ежели сроков казалось мало,
То списывали, походя, в расход.
Без счёта в эту пропасть их упало,
Страны невосполнимый генофонд.

Зачистили дворян, интеллигентов,
Попов и разночинцев замели,
Как нации говно, а диссидентов
В особый класс блаженных отнесли.

Втихую по психушкам затолкали,
Но стоек маньякальный диссидент,
Как ни ломали - не переломали,
Теперь уж зреет новый прецедент.

Здесь повелось не псами, а народом
Людей инакомыслящих травить.
Так выводилась гнусная порода
Учивших жить и не дававших жить.

Росли сквозь годы эти метастазы,
Иуды расплодились, что кроли.
Спасения от бдительной заразы
Под Богом даже люди не нашли.

На пастырей от церкви до Синода
Накинулась вербовочная рать,
А кто не подряжался на сексота –
Святой исход – за веру умирать.

Пойти на муки и не стать Иудой,
Осиротить свой дом, жену, детей,
Но веру отстоять перед паскудой,
Которой премиальные важней.

Аршином эту мерзость не измерить,
Умом не объяснить и не объять,
Вменялось этим тварям слепо верить
И прославлять особенную стать.

Особенно – загадочную душу,
Настой на водке с горем пополам,
А похмелившись, снова бить баклуши,
Вам не понять, заморским мудрецам.

Не дале носа видишь ты, Россия,
Сквозь тошнотворный морок бодуна.
Пришла беда, и ты опять бессильна
Её прогнать, тогда испей до дна.

До дна испей российского нацизма,
Что большевизму первая родня,
Чиновничьего госфеодализма
С верховным олигархом из Кремля.

Испей до дна бесчестья и бесправья,
И беспредела клики воровской,
Презренья мира, страха и бесславья,
И беспросветной доли роковой.

Суди сама – жива ты иль нежива?
Людей твоих щелкают в шелупонь,
Которой водки накатить да пива,
Тогда гони хоть в воду иль в огонь.

Они пойдут, но не за зуб иль око.
За шару для бояр и их царя.
За суд продажный, пахана без срока
В застенках паханосного Кремля.

Пойдут, но не в пылу патриотизма,
За глупость простодушную свою,
За спесь вождизма, мзду бюрократизма,
За душу, отлетевшую в бою.

Пойдут они, но не за дом свой отчий,
И не за свой ортодоксальный дух,
За нефтегаз, текущий дни и ночи
По терминалам клановых хапуг.

Ну а делиться паханам негоже,
И кровью вашей добытый трофей
Вам продадут же, но уже дороже,
Чем продают его планете всей.

В итоге – заграничный обыватель,
Покруче вас имеющий доход,
За свой бензин так дорого не платит,
Как русский околпаченный народ.

А клан зелёным змием хороводит
И недр запасы за бугор сдаёт,
Но до России зелень не доходит,
Ложась на за семью морями счёт.

И коль на знаках написать зелёных –
«Ворованный Российский Нефтегаз»,
Купюры те сложатся в биллионы,
Державу обходящие и вас.

Минуя вас, плывёт валюта эта
В заморские оффшорные края.
«Живём лишь раз, а будущего нету» –
Таков подспудный лозунг у Кремля.

А как же тать кичится и божится
Своей любовью к матушке-Руси,
Но мамку обирать остановиться –
Не дай Господь и Боже упаси!

Так бывшие марксисты–ленинисты
Страну к банкротству снова повели,
Воруя под прикрытием чекистов
Последние запасы из земли.

Как ни ряди – враги и те, и эти,
Но отличает новых паханов
Вараввы грех, прикрыть который нечем,
Им вовсе не до фиговых листков.

Такого грабежа, поди, не знала
От Грозного великая страна.
Россия нищим эмиратом стала,
С чекистом в роли шейха. Вот те на!

Вот на тебе державных нуворишей,
Которым место – восковой музей.
Они в законе воры – то есть выше
Законов для порядочных людей.


С прозрачным блефом власти разделили,
Мол,  суверенен  и закон, и суд.
И пирамидой тот вертеп накрыли,
Чтоб суд чинил кремлёвский карапут.

И в том притоне, как на партсобраньи,
Где всякий урка строго на учёт,
Всем воздают по мере их старанья
Дурить и грабить собственный народ.

Но честный люд к делёжке непричастный,
Ведь он честной, а это, брат –  «Братва».
Девиз «Дели, а поделивши, – властвуй»
Работает в стране, как дважды два.

И Шейх дуван дуванил благочинно.
Мздоимцам – десятина завсегда,
Опричникам – другая десятина,
А третья – для Басманного суда.

Ещё одну на воинство откраить,
Народу чтоб мятежному барьер.
А пай контрольный для себя оставить
И властвовать без времени и мер.

Мздоимцы – те на выборах смухлюют,
Опричники – от смуты оградят,
А судьи – по острогам замордуют
Того, кто лично шейху супостат.

Причём же тут армейские ребята?
Ужели кто грозится нападать?
Да нет же! Пайка шейха – не зарплата,
Её ж на танках надо охранять.

А где же доля честного народа? 
А он не заслужил, коли не крал.
Пахан завёл в стране такую моду –
Дуванят только те, кто воровал.

Такая очевидная раскладка
Дитю ясна, не только мужику.
Однако остаётся непонятка:
Зачем жить честно на своём веку?

Зачем пахать на поле иль в забое,
На химии здоровие терять,
Качать им нефть или хоромы строить,
В бою за их доходы погибать?

Вон даже коммунисты-фарисеи
Теорией кичилися своей.
А эти всей державой завладели –
Ни плана, ни теорий, ни идей.

Их цель проста – самообогащенье
Из недр земли, грошового труда.
И метод прост – гоп-стоп и ограбленье.
Куда уж дале? Далее беда!

Гусей способных в бизнес заманили.
Дождались, чтоб набрали полный «вес»,
Затем – гоп-стоп, и лапти гусям сшили,
А весь их «вес» в его карман исчез.

Паскудно, но ведь гуси уже были.
Бурбонов банда, мафиозный сброд
Талант России в тюрьмы опустили,
Верша от нэпа полный оборот.

Покроет всё державная порука,
Чекистов и сановников братва.
Как их рука пускай ни моет руку,
Однако воры чистые едва.

Недолго изувера дух таился.
Вслед жуликов мокрушники идут.
Вчистую воскрешён и обновился
Держинквизиционный институт.
Коварный круг история свершила.
Надежд зарницы вспыхнули вдали,
Но чёрная карательная сила
Их загасила, встав из-под земли.

Коль ранее народ уничтожали
Для красного марксистского словца,
Теперь иных богов себе избрали –
Мамону и желтушного тельца.

Сим идолам и шайку сколотили,
Сплотившую чинуш всея Руси.
Их отличаешь по пушку на рыле
Да наготове накось-выкуси.

На будущее им со Спасской башни
На все четыре стороны плевать,
Но за свои грабительские шашни
Вас будут унижать и прогибать.

Пенять на это поздно, хоть и надо.
Храм инквизиции воспрял и у него
Готово все для воссозданья ада
В отечестве замученном его.

День ото дня угрюмей и страшнее
Меж голосов запуганных и лиц.
Валютный занавес железного плотнее
И крышу тянут поперёк границ.

Дворца верхушка небу лишь открыта,
Где шейх в сопровожденьи топтунов
Ведёт учёт. Ничто здесь не забыто:
Ни нефть, ни усечение голов

Поехавших на правде журналистов
И несогласных, но первей всего
У заболевших совестью гебистов,
Тем не топор - полоний в ашдвао.

Судить гораздый и, в натуре, лютый
Визирю Шейх меж прочим говорит:
– Такой-то плох, – и тут как тут Малюта
Топор свой потирает и вострит.

А после на гражданской панихиде
Шейх заверяет ропотный народ:
– Убийца буден найден! – и Фемиде
С Охранкою заказы раздаёт.

Вот так проходят месяцы и годы.
Шейх бабки косит, визири его
Гадают тщетно на огонь и воду,
Но надо же подставить хоть кого.

Позвали Зведочёта, тот явился,
Раскинул гороскоп, побормотал,
Побагровел, семь раз перекрестился,
Когда топор Малюты увидал.

Кровавый, он висел в опочивальне
Над головой у шейха самого,
А визирям, упрятанным в молчанье,
Как будто повылазило чего.

– Ты, сука, сбрендил! – визирь Звездочёту
С шипением сквозь зубы говорит.
Но шейх усёк и требует отчёта,
– Мол, чё он там гундосит и скулит?

– А он скулит, что видит на ковре том,
Средь сабель да пистолей расписных,
Топор убийцы, а под ним портреты
Всех убиенных в рамках золотых.

Шейх, крадучись, к оракулу подходит,
На шею руку ласково кладёт:
– Зачем ты, падло, визиря разводишь?
Аль жизнь тебе обрыдла, Звездочёт?

Али тебе не жаль своих детишек,
Жены, что не устанет горевать?
А ну, перечеши свои картишки
Да покажи, чего нам не видать?

Суетно так оракул перекинул
Свой гороскоп, но снова увидал
Такую же ознобную картину
И твёрдо повелителю сказал:

– Напрасно помянул моих детишек,
Под Богом ходит и твоя семья.
Во власти ты у низменных страстишек,
А этого правителю нельзя.

А как насчёт детишек убиенных?
Они всё помнят и они растут,
Ты их осиротил, но непременно,
Неровен час, они к тебе придут.

Они придут без судий и присяжных
Вершить свой справедливый самосуд.
Тогда ответишь, как ты не однажды
Гонял Малюту на мокрушный труд.

Кончай пургу, премудрый из мудрейших,
Да особистским пораскинь умком,
Палач тебя заложит при малейшей
Оказии, за первым же бугром.

На запад свалит, тиснет мемуары,
По лифтам непокорных как мочил,
Взрывал дома, устраивал пожары,
А ты на горцев всё это валил.

Не лгут светила, да и я не скрою,
Ведь ты заложник у орды в плену.
Твоей уполномочен я звездою
Открыть тебе мистерию одну.

Вон давеча подобного дружбана
Накрыли с дорогим его сынком.
Незримый стелз негаданно-нежданно
Присядет и на твой шикарный дом.

Дворцы себе помпезные варганишь,
Крадёный куш за горизонт ползёт,
Но звёзды видят – на колени станешь
Пред палачом, взойдя на эшафот!

Ужели эта роскошь сердце греет,
Когда в народе сирость и немочь?
Глядишь, и ситуация созреет,
Где низ не хочет, а верхам не в мочь.

Хоть Ильича штудировал исправно,
Но не в коня, видать, науки корм,
Так в Лету канешь скоро и бесславно,
Земля гудит и страшен будет шторм.

Ты рос средь рядовой чекистской мрази
И в детстве, как видать, не доедал.
По звёзд ошибке угодил ты в князи
И наобум простой зауправлял.

А с княжьей ложкой, дорогой к обеду,
Ты аппетит умерить свой не мог.
Так, не постясь ни в пятницу, ни в среду,
Страну свою ограбил до порток.

Добро б один, а тут «сирот» орава,
Да кумовей и корешей гурьба
Из закромов харчуются державы
Под крышей у «галерного раба».

Слабо биллионы возвернуть народу,
А палачей ватагу распустить
И, выйдя из кичмана на свободу,
Плотву на речке Яузе удить?

Протри глаза, ведь это не кондомы,
А несогласных бантики на ней.
Пересажать их надо миллионы
Для лагерной стабильности твоей.

Как был рабом, так им ты и остался,
Клеймённым бесноватою ордой,
С которою не в церкви обвенчался,
А на присяге перед сатаной.

– Заткни фонтан, всевидящий оракул,
Ты смерть себе уже навещевал,
А где ж топор да карточки, однако,
Ты в этой смете так и не сказал.

–  А  ты спроси, мудрейший, у визиря,
Они с Малютой давние друзья,
Иль отверни ковёр в своём плезире –
Увидишь то, чего забыть нельзя.

Смотри, как ювелирно отпечатан
Твой каждый приговор на топоре:
Такой-то плох, хана ему  и дата,
И подписи твоей факсимиле.

Теперь смотри на лица убиенных –
Святые лики в рамках золотых!
Их образы извечны и нетленны,
А мы мокрушим гениев своих.

– Вот, наш кудесник, ты и раскололся.
Мочил людей как профи-живоглот!
Серийный киллер во дворце завёлся.
Клич шелупонь, готовьте эшафот.

Часть 2.  Палач
Малюта рос весёлым, добрым малым,
Пока отца и мать не замели.
Статьи «пять восемь» показалось мало,
Вышинский им вышак замастерил.

Когда их в ночь на пытки уводили,
Отец шепнул: «Не позабудь, сынок!»,
Глаза у мамы помощи просили,
Сынок помог, помог, как только мог.

На дядек напустился с кулачками,
Метался среди кованых сапог.
Очнулся в окрававленной пижаме,
Записяный от головы до ног.

Зверьком голодным рыскал по квартире,
Звал маму, горько плакал и скулил.
Один как перст, в кривом от злобы мире,
Том мире, что не ведал, что творил.

Стукач соседский приглядел мальчишку,
Квартирку занял, педофилить стал,
А как остыл – постылого парнишку
В сиротский дом при ГэПэУ отдал.

Так, истребляя лучших, сиротили
Страну, семью, а «вражиих» детей
В приюты рассевали и травили
Звериной патологией своей.

Расправа из Ипатьева подвала
В сплошную паранойю перешла.
Она – их всех координат начало,
Оттуда окаянные дела

Берут разбег, живут и процветают
Махровой бесовщиной сквозь века.
Всё светлое здесь меркнет, угасает,
Лишь полнится кровавая река.

Порой она из берегов выходит,
Порой мелеет, жертвы вынося
На поздний суд, но судьи не приходят.
Выходит, эти жертвы были зря!?

Опять на их крови возводят храмы,
Чтоб мучеников славить, а пока
Страну сдают на растерзанье хамам,
А с ними – нет, не высохнет река.

Сегодня Хам зайдёт в церквуху эту
Молебен заказать за упокой
Своих же жертв. Шепнёт кому-то: «Этот –
Народа враг!» – и голова долой.

А совести рудиментарный орган
Был удалён ещё во времена,
Когда, вербуясь в иезуитский орден,
Хам душу отдал дьяволу сполна.

А без души ведь так легко и просто
Рай обещать при жизни, а не вне.
Лишь надобно отправить на погосты
Всех тех, кто в это верил не вполне.

Того, кто мыслил якобы иначе,
Иначе, скажем, думой обладал.
Таких непросто было околпачить,
А проще сплавить на лесоповал.

Но для работы геноцидной этой
Недоставало кадров у страны,
А посему в спецуниверситетах
Спецотморозки были взращены.

В таком тандеме хама с отморозком
Душой ржавела древняя страна.
Мы отвлеклись, а нашего подростка
Тем временем морозила она.

Уже к шестому классу наш Малюта
Под кличкой «Лютый» в деле проходил,
Поскольку кулаками больно круто
Расправу над сиротами чинил.

На злобу ту, потворствуя,  дивились
Наставники – далёко, мол, пойдёт.
В особый полк его распределили
Под благозвучным кодом «Эшафот».

В стране секретней не было приказа,
Чем тот, куда Малюта угодил.
Он лично шейха выполнял заказы,
Ему лишь доверялся и годил.

А дел заплечных у ЧеКа хватало
При обостреньи классовой борьбы.
Народа бойня здесь не утихала
Ни до, ни в час, ни опосля войны.

Ну, а когда здесь началася смута,
Что оттепелью люди нарекли,
Она смутила Лютого Малюту,
Поскольку от работы отвлекли.

Он, вроде, вышел никому не нужен,
Но как-то раз повестку принесли:
Мол, заходи к Хозяину на ужин
Да ордена на китель пристегни.

А орденов-то! Этот – за кампанью,
Когда хохлам амбары вычищал,
От голода опухшие созданья
Винтовкой из пшеницы выгонял.

Кого стрелял, кого кончал прикладом,
Кого в Сибирь на каторгу сдавал.
Прошли ученья голодом что надо,
В деревнях каждый третий вымирал.

За верность орден – это как штрафбаты
Огнём в атаку с тыла поднимал.
Особым был он Родины солдатом,
Народ был враг, и он с ним воевал.

Ещё есть орден – этот за поляков,
Которым лично в головы палил.
Все гордые и c выправкой, однако,
В овраг их за ночь сотнями валил.

Рука, бывало, сильно уставала
Гашетку нажимать и нажимать.
Мозоль на пальце профессионала
О многом мог бы вам порассказать.

Но главные награды за морями,
Где супостатов беглых зачищал.
Тех ледорубом брал, тех топорами,
Полоний в чай тогда ещё не клал.

Всегда готов в наградах этих китель
Для церемоний всяческих сортов.
Частенько к пионерии на митинг
Ходил втирать про подвиги отцов.

На сборищах российских патриотов
Нередко теми бляхами блистал.
Вот значит снова кителю работа –
Орда даёт какой-то новый бал.

Дорога к городскому комитету
Лежит сквозь парк тенистый, вековой.
Пречудный князь сажал, да канул в Лету,
Замученный окрестною ордой.

Бредёт меж лип седой, изнемождённый,
ГУЛАГом замордованный народ.
Малюта в орденах и при погонах,
Как на параде рядышком идёт.

Нет, чтобы заказать себе машину
И не глядеть на этих бедолаг.
Куда бредут и какова причина
Его зазвать на сборы доходяг,

Которых на своём веку немало
В «расход» без покаянья отправлял,
Когда от Заполярья до Урала
По лагерям «разгрузки» совершал.

Уже полком командовал Малюта,
Талант передавал свой молодым.
Всего себя, минуту за минутой,
Он отморозкам посвящал своим.

Но тут иные подошли денёчки:
Шейх-изувер подох на склоне лет,
И палачам дана была отсрочка,
И, вроде, их померк авторитет.

Но и на пенсию ещё не отправляли,
Держали так – на случай, про запас.
Идейность неуклонно повышали,
Сменивши «Эшафот» на «Госзаказ».

Но и под новой ширмой «Госзаказа»
Заплечных годовали мастеров,
Готовых по первейшему приказу
Мочить идейно вредных фраеров.

А где же Шейх в период смуты этой?
Кто выдаст государственный заказ?
Ведь паханов решительных уж нету,
Достала демократия и нас.

Вишь, либералы буйно расцветают,
Народ к инакомыслию зовут,
Дурашки эти вряд ли понимают,
Какие их метели ждут-пождут.

От дум тревожных некуда подеться,
На дно присела старая братва.
Куда бежать, во что переодеться,
Чтоб жизнь иную начать сызнова?

Не тут-то было, не дадут браточки,
От них не смыться и не завязать,
Так что тащи судьбу свою до точки,
Чего посеял, то тебе и жать.

Так думая, к парадному выходит
Подъезду, где дебильные вохры
Наводят шмон и инструктаж проводят
– Курить в сортире и не жечь костры!

Здесь не тайга, всегда тепло и сухо,
Со стен портреты бдительно глядят,
Чтобы захожая, не дай Бог, сука
Не рушила заведенный уклад.

Малюта входит – меж вохрами трепет
Не за погоны или грозный вид,
За славу, что не греет и не светит,
А мороком могильным холодит.

– Малюта Силыч! Ждём и даже очень,
Для Вас готова ложа-бельэтаж,
Там закусон, икорка, коньячочек,
Хозяин к вам зайдёт на инструктаж.

– Ну, на хрена мне инструктаж ваш нужен?
Ведь я ж не пионер, ядрёна мать!
А почему зал зеками запружен?
Врагов народа за версту видать.

– Уж не враги и более не зеки, –
Из-за плеча Хозяин нашептал.
– Реабилитированы навеки,
И по такой причине этот бал.

– Вот так кульбит! Вчера – «враги народа»,
Этапы, пересылки, лагеря,
Собаки, надзиратели, невзгоды,
Жизнь под откос и верные друзья!

А ты смекни – кто мы в кульбите этом?
Не жди, что ножки будут целовать.
На реабилитированность эту
Да речи наши им уже насрать.

Сперва мы жизни их переломали,
Здоровье отобрали за дрова,
Которые они там нарубали,
Чтоб мы себе настроили дома.

Коль так пошло, давайте для начала
Романовых посмертно наградим
Да белых, что «Гражданка» наломала,
А нас преКРАСНЫХ – сплавим на Нарым.

Там лагеря, как без товара тара,
И лес уж боле некому валить.
А мы согласны вместо них – на нары
И  вместо них таёжный гнус кормить?

– Отрадно, дорогой Малюта Силыч,
Что ты так остро чувствуешь момент.
Вот мы тебя затем и пригласили,
Чтоб избежать возможный инцидент.

Ладком присядем, жахнем под грибочки,
Твоих помянем – и отца, и мать.
Обсудим всё, как родные браточки.
Мы их сажали – нам и отпущать.

– Рожна какого партократец каждый
Могилы предков взялся ворошить?
Ведь знает гад – я отрекался дважды,
Чтоб в комсомол и в партию вступить.

Он помнил, как на сборище маститом
Безусых напрягали пареньков
Под гнусную диктовку иезуитов
Отречься от родимых, как врагов.

А ночью на казарменной кровати
Тайком молились только лишь о том,
Чтоб их простили матери да бати
В ГУЛАГовом бараке студеном.

И вот теперь, из ложи-бельэтажа
Палач орденоносный, заказной
Глядел, как восстанавливали граждан
В правах совковых Родины больной.

Мысль «свежая» под сводами звучала,
Мол правда наконец-то нас нашла.
«Конец террору», – партия сказала,
Как будто не она террор вела.

Как будто не она людей казнила,
На бойню и на каторгу гнала,
Громила церкви, голодом морила.
Так это что, оступочка была?!

Полвека шли нелепою дорогой,
Ну,  поблуждали, увлеклись чуток.
Народу накрошили, но: – Ей Богу, 
Мы всё исправим, дайте только срок.

Сегодня с торжеством провозглашаем,
Что поколенье нынешних людей
Довесть до коммунизма обещаем
И заживём, как боги, ей-же-ей!

Гремели, как всегда, аплодисменты
Так, что бокал на столике дрожал.
То подсадные хлопали агенты,
По рожам их Малюта распознал.

А отсиденты в рот воды набрали.
Никто не хлопал и не выступал.
Кого-то на трибуну затолкали,
Так он весь зал по-матушке послал.

И явь и бред смешались у Малюты,
Хозяин вновь налил да тост сказал.
– За память о погибших в этой жути,
За всех твоих, –  и имена назвал.

Не зная, что и как ему ответить,
Хотел он молча чару заглотить,
Но тут по залу пронеслось, как ветер:
«Скуратовых посмертно наградить!»

Гул замер, а с трибуны поясняли,
Что доктора Скуратовы пред тем,
Как их по наговору расстреляли,
Изобрели бактерицидный крем.

Что не было на фронте медсанбата,
Где этот крем на ранах не лежал
И раненого каждого солдата
От сепсиса смертельного спасал.

За подвиг тот посмертная награда
Герою-сыну будет вручена.
Вот так сюрприз, вот это так засада,
Вот для какого нужен я кина!

Хозяин ободряюще похлопал
Малюту по могучему плечу:
– Давай, служивый, за наградой топай,
А я за всё сторицею юбплачу.

Да не забудь, как партия холила
Всю вашу отмороженную рать,
Честь и права невинным воскресила,
А ордена тебе теперь принять.

Партбосс сиял от куража такого,
Под занавес подставив палача,
Чтоб шелупонь зауважала снова
Партийный стиль кнута и калача.

Такого некорректного заказа
Герой наш никогда не получал.
Работникам секретного приказа
Публичных сцен устав не позволял.

Но что поделать, надо выбираться
И из такой коварной западни.
С трибуны машут, некуда деваться.
Ох, одолели оттепели дни!

Он шатко-валко вылез на подмостки,
Приятность скорчил через немогу,
К нему навстречу – с розами подростки
И старичок во френче ГэПэУ.

– Благодарим, товарищ наш Скуратов,
Что Вы не обминули огонёк.
Его генсек с партийным аппаратом
Для жертвы культа личности зажёг.

Для Вас зажёг. Вы тяжко пострадали,
Вы потеряли и отца, и мать.
Мы просим для сидящих в этом зале,
Что на душе лежит – то и сказать.

– А это что за оборотень? Впрочем,
Малюту на туфте не проведёшь.
Он обнял старичка и поворочал,
 Анфас и профиль, до чего ж похож!

Вот так  сюрприз – он вычислил соседа.
Кривой и сухопарый, что шакал.
Хотелось тут же укокошить  деда,
Но внешне даже вида не подал.

Притворно оживился, принимая
Посмертные цветы и ордена.
Конверта два, где не ахти какая
Партийная поддержка вложена.

Так вот она – сторицею оплата
За смерть и истязание родных!
Какой же мерой мерили, ребята,
Вы эту компенсацию за них?

Побольше дали за отца, конечно,
Как в «равноправной» принято стране.
Как будто маму истязали меньше,
Чекисты, мол, гуманнее к жене.

Парадоксально, но всю кухню эту
Малюта до ножей и вилок знал,
Но вот сейчас, в своём сознаньи где-то,
Своих родных на пытках увидал.

Но это мимо киллера вопросы,
Не поддавайся на сентиментал.
Иди благодари своих партбоссов
Да прикрывай напряжный этот бал.

Шакал во френче под родного косит,
В кошель цветы да ордена кладёт,
А палача к трибуне выйти просит,
И речь его под лампочку кладёт.

Малюту закружило, так бывало,
Когда катил затмения угар.
В заплечном деле это помогало,
Он начал речь, а в голову удар.

– Что говорить? Что ждёте вы услышать
О дикой и диковинной стране?
Нас кружат бесы, наши едут крыши,
Мы в мире и в миру, как на войне.

Извечный бой на службах, на собраньях,
Майданах и в присутственных местах.
Разумных нестерпимо прозябанье
И процветанье серых во дворцах.

Бой без конца, покой уже не снится.
Глядит сквозь кровь и огненную пыль
Скиф-вельзевул, что гонит колесницу,
Кося людей, как горькую полынь.

Мы маскируем злобу фарисейством,
Мы загубили праведность в боях,
Перемежаем благость со злодейством,
Благочестивый кодекс и ГУЛАГ.

За честь – спасибо – «к сроку» возвернули,
Шпионов сын учёных сыном стал,
Вот вам свезло – вас в лагерь запихнули,
Ну, а моих верховный жрец сожрал.

Зато теперь их «щедро» наградили,
Но как мне им награды передать?
От них ведь не осталось и могилы,
А может тех, кто их судил, заслать?

Ведь имена бесовых подмастерий
Наш «Краткий Курс» доподлинно хранит.
Никто не канет в омуты забвений,
Из нас никто не будет позабыт.

Нас тоже скоро призовут на выход,
В чём родились, нагими, в полный рост,
Осудят без присяжных тихо-тихо:
Козлам  налево – бездна, холокост.

Для вас, прошедших ад, иной порядок,
Направо вам и к праведным мирам.
Там хорошо, ведь нас не будет рядом.
Решил, награды с вами передам.

Зал вдруг ожил, с притопом и прихлопом
Вскочили все, кто нарочито спал.
Он их достал, хоть и в бреду глубоком,
Пусть сам злодей, но всё же их пронял.

Угар прошёл. Спросонья с удивленьем
Он смотрит на оживших вдруг людей.
Ему впервой такое поощренье
От вражеских ГУЛАГовых детей.

А тут ещё шакал дрожит от страха –
Понятно, не того шара играл.
На подсознаньи дал Малюта маху
И то, что думал – взял да и сказал.

Бог с ним, невелика сия оплоха.
Вот и шпаргал, что подложил шакал.
Малюта без заминочки и вздоха
Листочек этот громко зачитал.

Он зачитал, как партия с народом
Культ осудила раз и навсегда.
Что кончены ГУЛАГеря невзгоды,
Что время для свободного труда

Под руководством партии родимой,
Что для эпохи совесть, ум и честь.
Что на пути лишь ей исповедимом
Надёжный проводник – КаПээСэС.

Что заключённых совести не будет
Теперь уже нигде и никогда.
Тут неувязка, что же делать будет
Его «Заказ» и КаГэБэ тогда?

Но, отогнав крамолу мыслей этих
Малюта в заключение изрек:
«Нам солнце коммунизма ярко светит!
Мы все там будем!» – как сказал генсек.

Вот тут рукоплескали подсадные,
Когда им регент знак условный дал.
ГУЛАГа дети головы седые
Понурили. Итак, окончен бал.

Уже пред самым выходом Малюту
Два холуя, из местных топтунов,
К Хозяину втащили на минуту,
На парочку товарищеских слов.

– Как жаловать тебя, я и не знаю.–
Хозяин два стопарика налил.
– Хоть я и до сих пор не понимаю,
Чем ты так отсидентам угодил?

Бред нагрузил про скифа-вельзевула,
Про бесов и какой-то там призыв.
Ты поясни, что их так встрепенуло?
С каких статей оваций этот взрыв?

– Я сам, по чести, недопонимаю.
Несвежей водкой ты, видать, поил.
Из нефти делана синтетика дрянная,
Вот, отключившись, я и говорил.

А что, по правде, сам уже не помню,
Ну хоть пытай железом и огнём.
Стенограф расшифрует, безусловно,
Вот мы тогда мой бред и разберём.

– Да понимаешь, наш стенограф пьяный,
Ленивый и хитрющий троглодит,
Текст загодя смыкнул на фортепьяно
И речь твою не слушал паразит.

– Какой ты после этого Хозяин?
Я ж говорил – завесть магнитофон,
А может я, и сам того не зная,
Какой всемирный объявил закон.

Но с нами Бог, всё проканало мирно,
Иначе их расшевелить ни в жисть.
Ты мне скажи, что за старик на цирлах,
Который подрядился мне служить.
– Так он же ваш, фамилия Койотов.
Чекист на пенсии, старательный койот.
Он начал из затурканных сексотов
И до майорских дотянул высот.

В горкоме нашем сектором детишек
Он ведает ответственно весьма.
А родом из родных твоих местишек.
Шакал по кличке, а зовут – Кузьма.

Малюта всё узнал, что было надо,
И убедился, что ошибки нет.
Ещё одна кровавая засада
В мозгу застряла и затмила свет.

Он принял стойку – это наступало,
Когда он к новой жертве подступал.
Хотя впервой для профессионала
Он сам себе заказ формировал.

Подробности для нервных опуская,
Лишь скажем, утонул Кузьма в реке.
С моста упал, над речкою гуляя,
При нём доносов пачка в пиджаке.

Один донос – на папу и на маму –
Малюта под стекло в оправу взял.
И черной краской в уголочке рамы
«Не позабудь, сынок» намалевал.

Часть 3. Шейх и Палач
Ух, эти звёзды! Нет от них секрета.
Шейх полагал, что жертв его музей
Укрыт надёжно от людей и света.
Лишь звёзды знали, что творил злодей.

А тот, кому дано читать по звёздам,
Сквозь стены видеть и через года,
В колодках стынет в погребе морозном
В преддверии кровавого суда.
Простить ему познание такое –
Равно, что заложить себя под суд,
Тогда тебя на дрогах под конвоем
На лобный постамент заволокут.

Ну хоть бы был один пахан приличный
Из постреволюционных паханов:
Те изуверы, те маразматичны,
Но этот всем даст форы, будь здоров!

В его безличьи ни штриха морали,
Два идеала – власть и свой карман.
Марксизм и ленинизм в него пихали –
Всё отошло, как утренний туман.

Не из горячих был, не из холодных,
Клистира градус – вот его предел.
В делах не уличался благородных,
Но и в великих мало преуспел.

А тот спектакль, что учинил оракул,
Был репетицией для Страшного суда,
Где паханам кремлёвского барака
Козлища роль отведена всегда.

Шейх оборзел, Малюту призывает,
Бояр своих пинает сгоряча,
Мол, палачу он только доверяет,
Нет братана вернее палача.

– Крышуешь дармоедов вас, лелеешь,
Веслом галерным машешь день и ночь,
А в результате только шишь имеешь,
Мздоимцы, казнокрады, бестолочь!

Чиновный рай создал, а не державу,
Мздоимный покорили мы Монблан.
Воруем и налево, и направо,
По нам скучают нары и кичман.

Ведь заверял предвзято, громогласно,
Что вор должён отсиживать в тюрьме,
А ну, как если в день один ненастный
Сам Божий суд заявится ко мне?

Тогда  прибегну я и к фене, и к злословью,
Жаль, Божий – не Хамовнический суд,
А то б мы смыли нашей чёрной кровью
Кровь жертв былых и что ещё грядут.

Зашёл визирь и доложил поспешно:
– Полковник ровно в полдень в кабинет
Сказал, придёт, но спрашивает: «Нешто,
Брать инструмент с собою или нет?»

– Скажи, что наш рояль прекрасно строит,
Так что ключа с собой не надо брать,
Вот разве что топор, дабы настроить
На плахе жёлоб, чтобы кровь собрать.

Давно мы не устраивали шоу
По отсеченью вражьей головы,
Чтоб к воскресенью всё было готово,
И чтобы там стояло пол-Москвы.

Да не забудьте, окромя позорных
И хабарём  растленных мусоров
Посеять эФэСБешников проворных,
Под шелупонь одетых пацанов.

«Заказа» молодцов везде расставить,
Для страху по воронам пострелять.
А кто в защиту Звездочёта встанет,
То можно и по мокрому унять.

Орать им зычно: «Смерть убийце!» нужно,
«Серийный киллер!», «Сука Звездочёт!»,
А как башка покатится, то дружно
Кричать: «Ура, террор здесь не пройдёт!».

Шейх обожал подлянку при массовке,
На эту тему опус сочинял.
Он Геббельса крутые установки
На практике частенько применял.

Врал, не моргая, скопищу народу,
Чтоб верили, он жути напускал,
А коли гнал совсем большую воду,
Плотину многократно открывал.

Что-что, а  уж соломки подстелиться
Он не жалел и загодя спешил.
А если дождь негаданно случится,
Сухим меж капель к жертве выходил.

Держал себя козырно и фартово,
Фортуну как Богиню почитал,
Одной лишь ей молитвенное слово
Слезою особиста удобрял.

Шейх понимал: эпическое  шоу
Не катит без артистов и кина.
Добра немало подрядил такого,
Навзрыд рыдала чтобы вся страна.

Спектаклю главный режиссер назначен –
Уж не мохнатый, а плешивый Шмель.
Да лицедеев дюжина в придачу,
Да водки море, чтоб не вышел хмель.

Родных и близких этих жертв невинных
Поближе к плахе, камеру в глаза.
А Звездочёта – наколоть морфином,
Чтоб он толпе и лыка не вязал.

Фу, вроде всё, он, сидя на диване,
Кальян успокоительный курил.
Пока премудрый пребывал в нирванне,
Нукер закуски с винами накрыл.

Пробило полдень, по звонку визиря
Вошёл маэстро – точен как всегда.
С футляром, орденами на мундире,
Не гнут его преклонные года.

На зависть всем, лета, видать, невластны
Над  дубом этим, кряжист и силён,
Всех пережил он извергов ужасных,
Нечистый цепко заселился в нём.

Малюта шейху трижды поклонился,
Футляр поставил бережно в углу.
Пошто его просил, осведомился,
Ужель есть дело к старому козлу?

– Во-первых, мне тебя, Малюта милый,
Отрадно видеть и спешу признать,
Не по годам ты статный и нехилый,
И стариком нельзя тебя назвать.

Печально, что приходится общаться
Не лично, а по суетным  делам,
Особого значения для братства,
Не допустить чтоб бунт и тарарам.

Представь себе – накрыли душегуба,
В своём дворце, из наших братанов.
Он замочил десятки правдолюбов,
Признал вину и полностью готов

Нести прилюдно кару с покаяньем.
Теперь твой долг – башку ему снести.
Так сдержим пред народом обещанье,
Концы обрубим – и ищи-свищи.

Малюта это всё сварил не сразу,
Вина для усвоения налил,
Три раза сербнул, кашлянул три раза,
И тихо, щуря глаз, заговорил:

– Выходит, чтоб грехи замылить наши,
Рубить концы и в воду заховать,
Должны мы побратима, как барашка,
Вселюдно и торжественно рубать.

А у него семья, друзья и дети.
Концам, как видно, не видать конца.
Такой расклад не греет и не светит,
Давай отпустим горе-молодца.

– Никак нельзя, такая вот досада!
Он – Звездочёт и всё сечёт всегда.
Особенно, что сечь-то и не надо,
Нас всех заложит, в этом вся беда.

– Мне наплевать, ведь я мужик военный.
Что приказали, то и исполнял.
Но в целом разумею я отменно,
Куда ведёт кровавый сериал.

– А он ведёт к тому, что комсоставу
Положено к заутренней прийти
К Блаженному. Одеться по уставу.
Тебе с собой «инструмент» принести.

– Рубить прилюдно?  Это ж кто покроет? – 
Малюта тихо-тихо прошептал.
Но шейха колебание такое
Взбесило и он злобно прорычал:

– Ты зверь и я, и мы одна компаха.
Нам порознь в жизни не дано идти,
Точи топор и ремонтируй плаху,
Другого нам не вижу я пути.

Ужель не видишь, что к стене припёрли,
Все перекрыли чёрные ходы.
Живём, пока мой скиперт не попёрли,
А как попрут – нам всем тогда кранты.

И отступать нам некуда, подельник,
Ведь за спиной у нас, считай, Москва.
И коль живым останется кудесник,
Пиши пропала наша голова.

А совести нечистой причитанья
И мальчики кровавые в глазах
Пусть либералов мучают сознанье.
Бессовестным неведом этот страх.

Признайся – не ослаб ли ты, Малюта?
Не дрогнет ли рука в урочный час?
К тому же, очень щедрая валюта
Покроет сей ответственный заказ.

– Я не вожу телег, – Малюта отвечает, 
– И я не ем ни сена, ни овса.
Что в моих силах сделать обещаю:
Гляди, топор острее, чем коса.

Часть 4. Казнь
Россия смутой казнь предвосхищает.
Гудят на сходках села, города.
Честной народ правителя склоняет
И требует открытого суда.

А армия чиновников ретивых
В оплату за хабарный свой постой
Волну за шейха гонит супротивно,
Мол, террористам головы долой.

Ну, а орда опричников гуляет.
Какой там суд! Без стряпческих хлопот
Они вас вяжут, лупят и кидают
Кого в темницу, а кого «в расход».

Час от часу не легче напряжёнка
Из-за ГэБэ-галерного раба.
Вот-вот польётся алая речонка –
России злая карма и журба.

А утром казнь, и на душе тревога
У даже тех, кто вовсе без души.
Подельники, не доверяясь Богу,
Войска тянули по ночной тиши.

Под гул машин сквозь сумерки сырые
В дома вползал неодолимый страх.
Он гнал людей, на улицы ночные
Народ валил со свечками в руках.

Огни слились в искрящуюся реку.
Москвы проспекты затопил народ.
Машине не пройти, лишь человеку
И то, коль больно хочет, то пройдёт.

Со свех сторон, со всех околиц дальних
Сошлась на Красной площади Москва,
По ящикам под гимн национальный
Шёл репортаж про нашего волхва.

Как оказалось – он убийца сотен
И самоиспечённый террорист.
Как выпускник московских подворотен –
Закоренелый нарик и садист.

По начисто подложным документам
Астрологом придворным ворожил,
А по ночам один, без ассистентов,
По подворотням жертвы сторожил.

А жертвы все – рачители свободы,
Правозащитники, коррупции враги,
Любимцы шейха и всего народа,
России совесть, слава и мозги.

Маньяк отловлен в будуаре шейха,
Где с топором таился за ковром,
И если бы не бдительная гейша,
Сейчас по шейху пели бы псалом.

Учитавая тяжесть преступленья
Против народа, шейха и братвы,
Военный трибунал без промедленья
Издал вердикт на рубку головы.

Народ по-разному лапшицу эту кушал.
Кто знали шейха и его стряпню,
Не брали в голову и, затыкая уши,
Проталкивались к Лобному камню.

А те, кто розумели всё буквально,
Под возгласы: «Ну, надо же, бандит!»,
Проклятую вкушали капитально,
Про ворона страдая, что кружит.

Массовики гармони заводили –
Гуляй народ да всё огнём гори!
На деле их от шейха подрядили,
Чтоб дух поднять извне и изнутри.

Такая тактика обычно отвлекала
Народ от бренных мыслей бытия,
Которых у него и так хватало
Из-за паскудного в России жития.

Так под массовку массы разводили
На гулевых и мыслящих людей.
Последние пред плахою сгрудиились
И плотно стали, стёклышка трезвей.

Полиция, конечно, не справлялась
С такою тьмою устремлённых душ
И в пять рядов заслон образовала,
Чтоб не пролез на плаху даже уж.

Само собой сексоты там шатались,
Оповещая, что творит народ.
А в бункере шёл тщательный анализ,
Куда «базар» их этот заведёт.

И без сексотов очевидно стало
По камерам, натыканным везде,
Цунами это только ждёт сигнала
Малину завалить в её гнезде.

Что армия? Какая там охрана?
Цунами всё равняет до нуля.
Галера шейха в пене океана,
Нет спасу и за стенами Кремля.

Меж комсоставом прокатился ропот:
«Зачем накликали такую вот  беду?»
Но шейх от злобы засучил, затопал,
– Отступники, я ж ваш закон блюду!

Не их, а ваш – смекаете различье?
Их дерибаним – вас чтоб содержать,
Забыли вы братковые приличья,
Вам, может, метку чёрную заслать?

Тут и Малюта, сидя на диване
С футляром промежу огромных ног
Напомнил нарочито о дуване
И времени браткам сполнять оброк.

- Как рвать дуван – лютее вы, чем доги,
Свой куш родной вам матери родней.
А пробил час выплачивать налоги,
Так делай ноги и на дно скорей!

Нет, братцы, промедление – кранты нам.
Казнь через час, и нам пора идти,
Башку оттяпать, а попу с кадилом
Всё освятить, грехи чтоб отвести.

Поверьте мне, цунами это знаю.
Как голова свалится – в тот же миг
Они свои права позабывают,
Свой якобизм и даже свой язык.

Волна и так спадёт сама собою,
Хмельной народец свалит по домам.
А мы с "честною" нашею братвою
Вернёмся к государственным делам.

Притихли урки, как тут поперечишь,
Когда пахан их да палач сошлись,
А ты меж ними, как баран на сече,
Так, согласившись, все и поднялись.

Шейх тиснул крепко душегуба руку,
Напарника, в критический  момент
Для их союза, что братвы порука
И главный для сатрапа инструмент.

Малюта срочно отошел в ризницу,
Где спецодежду бережно хранил –
Трико из шерсти, серу плащаницу,
Кушак червоный – прежний шейх дарил.

Грабки из лайки и шкрабки из фетра –
Подарки от иранского посла.
Узнать Малюту в маскараде этом
Его собака вряд ли бы смогла.

Процессию готовили в соборе,
Плешивый Шмель картины составлял:
Вперёд священник, а за ним про горе
Поют «монашки», их Большой прислал.

В руках под черной лентою портреты,
Их из музея шейх презентовал,
А лысый Шмель трагичность сцены этой
Рыданием родных усугублял.

Под слёзы, пенье и отмашку флагом
На площадь из-под Иверских ворот
Три чёрные лошадки мерным шагом
Втянули дроги, в дрогах – Звездочёт.

Стоит, крестом раскинутые руки.
В дубовой раме крепко заточён.
Видать, изведал  адовые  муки
И подписал своё признание он.

Застыла отрешённости усмешка
На тщательно запудренном лице.
Он, глядя в небо, вычислял поспешно,
Что испытать предписано в конце

Его пути на дрогах к эшафоту.
Неужто план злодейский пахана –
Списать свои грехи на Звездочёта –
Поддержат звёзды и его страна?

Толпа сначала в ужасе молчала:
Что с человеком сделала братва!
Вдруг разом завопила, застонала
Вся многомиллионная Москва.

Вороны, галки оголтелой стаей 
С истошным криком рвали небеса.
Спасителя на помощь выкликали:
«Яви свои, сын Божий, чудеса».

Москва такого крика не слыхала.
И нет, не исторгала никогда.
Ужели бунт и всё опять сначала?
Но с кем, зачем, за что, да и куда?

С кем им идти? Кому доверить править?
Зачем работать, на кого пахать?
А может, за компанью красть да грабить,
Трусить хабар, Россию продавать?

Ужель опять через войну и горе?
А там привалит новая братва.
Перекачает нефтяное море
И сгинет на оффшорных островах.

Тем временем лошадки протащили
Между рядов полиции свой груз.
Народ тем самым твёрдо убедили,
Что Звездочёт – ни пары с бледных уст.

Дарит толпе блаженную улыбку
И в небо вопрошающе глядит.
Он видит, как за хмарью этой зыбкой
Созвездий хор грядущее вершит.

Опять же по отмашке режиссёра,
Вослед конвою, позади чуток 
Палач в багряном шествует уборе,
Зеницами ширяя вкось и вбок.

И шут за ним, бряцая бубенцами,
Грозит толпе точёным топором.
Мол, коли надо, он и вас достанет,
И вдоль по шее водит лезвиём.

Палач шагал уверенно и чинно.
Чем более народ негодовал,
Тем чётче рисовал себе картину,
Как ляжет штиль, когда придёт финал.

Он не желал подставить Звездочёта,
Тем самым замарать свои грехи,
Он делал добросовестно работу,
Не засоряя чувствами мозги.

На самом деле разнороссов расу,
Себя дающую и грабить, и дурить,
Которую имеют, как рабмассу
Или как глину могут замесить,

Которую  с почётом награждают,
Потом сажают или же секут,
Которую «стригут» и прогибают,
В расход или в психушку волокут,

Он презирал и только с этим чувством
По жизни нёс губительный топор.
Вот и сейчас исполнит он искусно
Над  Звездочётом тяжкий приговор.

А там, он правый или же неправый,
Не им и не ему дано судить.
Коль власть от Бога, значит, суд кровавый
Угоден Богу – так тому и быть.

Так добрались до Лобного причала.
Монашки про печаль своё поют,
Священник кропит, стражники сигнала
Ждут от Шмеля да табачок жуют.

Конвой беднягу вывязал из рамы,
Полуживого на помост втащил,
К столбу для церемонии и срама
Пеньковою верёвкой прихватил.

Палач на новом липовом помосте
На широко расставленных ногах
Застыл, как изваянье на утёсе,
Вселяя в души суеверный страх.

Под вой фанфар сквозь Спасские ворота
Кортеж из бронеимпортных машин
Доставил паханат до эшафота.
На всех парижский чёрный габардин,

Фетр борсалино, тросточки-свинчатки,
Стволы под мышкой, мат и перегар.
Ни дать ни взять, из западных тридцатых
Шла мафия на казнь, как на пиар.

Сукно и стиль из развитого света,
Российской нитки даже в споднем нет,
Поскольку только бомбы да ракеты
Роспрома головной приоритет.

Когда А-бомбы эти сотворили
Рабы в шарагах за жратву одну,
Балансом мира это окрестили
И вляпались в холодную войну.

Добра сего без меры наклепали –
Сто раз планету можно истребить.
Народ при этом мог себе едва ли
Бумагу туалетную добыть.

Сил, слава Богу, оказалось мало,
Абсурдный строй и несуразный быт.
Безудержная гонка доканала –
Союз вооружился, но разбит.

Разбит на части, на куски развален.
Разор угробил суррогат-страну,
А арсенал Россией прикарманен,
И вот те на – достался  пахану.

Фарт небывалый, дивное наследство –
С боеголовкой миром управлять.
От невролгии лучше нету средства:
Тем угрожать, а этим – продавать.

Так воплотилось жуткое виденье,
Что Богослов увидел Иоанн:
На «блед коне» начальник управленья
Боеголовок  ядерных – пахан.

Весь мир опять на волосок повешен,
Такой ценою власть крышует он.
Шантаж глобален, кризис неизбежен,
И зримо предстаёт Армагеддон.

А тут и о стабильности легенда
Пошла по всем губерниям гулять.
Блажен, кто верит – пахана агенты
Устанут свою родину терзать.

Устанут мир пугать, душить свободу,
Судить устанут и душегубить,
Устанут быть иудами народа,
И бесами его устанут быть.

Стабильность – то-то ёмкое словечко,
В нём пирамида, зона и тюрьма.
Такую вам стабильность обеспечат
Пахан с братвою в аккурат весьма.

Ведь это всё, чему их обучили,
На что годны ЧеКа и Сатана,
Страну в кромешнный морок опустили,
На смрад и голод, ваша в том вина.

Не ждите только внешнего участья,
Своя им шкура ох как дорога!
Один исход – мятежное ненастье
Мир отряхнёт от общего врага.

Вокруг него подельники клубятся,
Волки в законе жмутся и скулят,
Торопят шейха на помост подняться,
Речь прочитать – и вещуна казнят.

А Шмель свою картину хороводит.
Под ручки шейха к лестнице ведёт.
Стращает, мол, затмение находит,
О чём поведал лично Звездочёт.

– Ужели может языком ворочать,
Светила зреть на небе и считать?
Видать, наш эскулап его не очень
«Лечил» усердно, вот и результат.

Ещё поведал, бред превозмогая,
«Ярило скроет и глава падёт –
Потом весьма невнятно – Всех прощаю,
Зла не держу и ухожу на взлёт».
– Ну, это ж надо, астронавт Христовый,
Отметил шейх и на помост взбежал,
– Не то, что я – спортивный и фартовый,
Недаром я опять себя избрал.

Но люд гудел неистово и злобно,
Таких вкруг пальца вряд ли обведёшь,
Джекпот им обломился бесподобно:
Палач, заказчик, жертвы – всё сошлось.

Всё здесь объединилось воедино
У плахи, где кипел народа вал.
Столпотворенья этого картину
По всем каналам Шмель передавал.

Надежды свет на лике Звездочёта.
Средневековый облик палача.
Монашек, отпевающих работу
Наёмного Скуратова плеча.

Пахан на ветер слова не бросает,
Сказав, что будет без суда мочить.
Тут его слово с делом совпадает,
«Юрист» совковый, как иначе быть?

А как иначе, если журналюги
И правдолюбы не дают житья,
Не уважают пахана-ворюгу
И презирают мафию жулья.

Ведь это даже хуже терроризма –
Ни рулевать тебе, ни воровать.
Выходит, для стабильности отчизны
Малюту раз за разом нанимать.

Ну, а народец разве догоняет
Державные резоны пахана?
Когда братки, бояре донимают,
Он служит им как шавка, как шпана.

Хоть не дурак, но говорить речисто
Незримый фронт его не обучил.
К тому же, кроме баек про чекистов,
Он толком ничего не проходил.

Вот и сейчас  добрался к микрофону,
Три раза щёлкнул массам по ушам,
На Звездочёта глянул отрешённо,
И начал речь с натугой пополам:

– Братки родные, сёстры, россияне,
Законный суд нам надобно вершить.
Нас долг созвал под скорбные рыданья
Серийного злодея порешить.

С поличным пойман зверь неукротимый,
Вот и его оружие – топор. 
Под тяжестью улик неоспоримых
Его он заслужил как приговор.

Малюта ясно видел из под маски
Свой легендарный верный инструмент,
Но все его пометки ловкий мастер
Изъял, как обличительный момент.

Заказы все работались в перчатках.
Малюта это свято соблюдал,
Но мастер Звездочёта отпечатки,
Когда тот был без памяти, собрал.

Подлога классы и фальсификаций,
Как видно, впрок мудрейшему пошли:
На следствии убитых артефакты
В подвале у оракула нашли.

Сработано всё чисто, шито-крыто.
Но океан гремел, негодовал,
Всю лажу отвергая, и сердито:
«Убийца, Вор и Лгун», – скандировал.

Шейх, не смущаясь, поднял свою руку,
Но океан ревущий не смолкал.
Немного выждал, микрофон постукал,
И, повышая голос, продолжал.

– Смотрите на портреты убиенных.
Святые лики в рамках золотых,
Их образы извечны и нетленны,
Давайте мстить за гениев своих.

Вы помните – на панихиде каждой
Я клялся душегуба изловить.
За кровь и слёзы дорогих сограждан
Пора платить – казнить его, казнить!

Конвой рванулся, отвязал беднягу.
Тут несусветный разразился шквал.
Народ свистал, стенал, швырял на плаху
Любой предмет, что под руки попал.

Дрожала площадь, стёкла вылетали.
В толпе агенты начали стрелять,
Но разве можно застрелить цунами,
Уговорить иль силою унять?

Шейх оборзел: – Чего же вы хотите?
– Божись! Божись! – скандировал народ,
– Клянусь вам, при самом митрополите,
А коли надо – патриарх придёт.

– Божись, чекист, коленопреклоненно, –
Народ непримиримо вопрошал.
Гордец упал, помешкав, на колено,
Подав Шмелю условленный сигнал.

И через миг, как чудо, из собора,
Со стороны Блаженного крыльца
Плыла платформа плавно и неспоро
С фигурою Верховного жреца.

Всё замерло. Доплыв до эшафота,
Платформа выше плахи подняла
Фигуру в чёрном. Пахана расчёты
Сработали, и буря залегла.

Вся площадь разом стала на колени,
Как их Преосвященство крест поднял,
Произнося слова благословенья.
Один Малюта, как литой стоял.

А что в душе его происходило,
Пожалуй, невозможно описать,
В минуты эти плаху посетила
Всех жертв его бесчисленная рать.

Они плясали, хоровод водили
Вкруг эшафота, громко хохоча,
При этом не винили, не корили,
Ничуть не попрекали палача.

Он видел, как они его жалеют,
Хотят отвлечь, утешить старика,
Чьи жизни он не волею своею,
Своей рукой укоротил слегка.

Он им твердил: – Солдат я, приказали. –
Они согласно вторили ему.
И все его как будто понимали,
Лишь он не соглашался: «Почему?»

За что ему такое снисхожденье?
Один лишь голос, как укор звучал,
Как лейтмотив кошмарного виденья,
« Не позабудь!» – отец ему шептал.

А башня ровно полдень отбивала,
Когда на площадь среди бела дня
Ночная мгла безвременно упала,
Шейх не предвидел этого, а зря.


Кордон омона в ужасе крестился,
Монашки перепутали слова,
Светила диск луною заслонился,
Прощальный свет бросая на волхва.

Он был лучом последним озарённый
Над тёмной, ошарашенной толпой,
Под солнцем, всему миру заслонённом,
И чёрной наплывающей луной.

– Затмение – для милости знаменье! –
Молила на коленях вся Москва,
Но у чекиста орган снисхожденья
Был удалён, лишь только голова

Во мраке отрицательно качалась.
Им отказал подельник сатаны.
Из «ящиков» истошно «Нет!» кричало,
Казалась вечной чернота луны.

Малюту замутило, так совпало,
Опять настиг затмения угар.
Блеснул топор – и голова упала
На жёлоб, на толпу, на тротуар.

Розвиднелось. На плахе под защитой
Отборнейших  «Заказа»  молодцов
Курил полковник, рядом шейх накрытый,
А Звездочёт – как не был – был таков.

На топорище, как итог расплаты,
Остался кровью писанный отчёт –
«Шейх очень плох! Хана ему!» и дата,
И подпись  –  «Улетаю, Звездочёт».

И шейх летел со стаей журавлиной,
В надежде, что они его спасут
От роли уготованной козлиной,
На Страшный нехамовнический суд.
Шмель завершил эпическое шоу
Заставкой «Нам от Бога власть дана.
Бог дал – Бог взял»  и Родина готова
Лечь под другого шейха-пахана.

Под новое чудовище чекизма,
И тех же людоедов эФэСБэ,
Под государство злобы и садизма,
Где мгла во мгле и в жизни, и в судьбе.

Где всякий путь – тупик или засада
Для тех, в ком искра Божия горит.
Вор-президент и нелюдей бригада
Готовы в туалетах их мочить.

Совсем их мало домочить осталось,
Чекизма эра не пропала зря.
Сто лет мелось, сажалось, изгонялось,
Так истощилась на людей земля.

Часть 5. Послесловие
Отнюдь, я не хулитель русофобный,
Не политолог ушлый, не поэт,
Но хворь России чувствую утробно,
А болеутоляющего нет.

Труд этот диктовала безысходность,
Всегда порочный, беспросветный круг.
Страну сразила наглая убогость –
Злокачественный нации недуг.

Таков итог злодейства и страданий,
Что испытала древняя земля
В сражениях и самоистязаньи,
Но вот те на – охранка у руля.

А филеров на дух не принимает
Открытый разум мира и страны,
Он видит и отлично понимает,
В какую бездну катят паханы.
Ещё бы полбеды, одна охранка,
Но это госсистемный криминал,
Сроднивший клептократов и Лубянку.
Век золотой для нечисти настал.

Как можно было сквозь века ненастий,
Террор ЧеКа, гулаг и сталинизм
Довериться чекистскому злосчастью
На всю его злопакостную жизнь?

Оно так откровенно обратило
В кормуху для ворья и кумовья
Страну, её народ неприхотливый,
Земли просторы, недра и моря.

Ужель несли для этого страданья,
Миллионы положили на полях
Войны и коммунизма созиданья,
Чтоб вновь на нары, под конвой, в ГУЛАГ?!

Как раб ЧеКа – навеки им остался,
Но тельцем жадным и раба душой
К галере клана напрочь приковался,
Страну ему сдавая на разбой.

И если кто у клана на дороге
Рабу мешает под себя грести –
Тех заметут омоновцы-бульдоги,
Торящие разбойные пути.

Раба задача сильно усложнилась,
Коль ранее шпионил для ЧеКа,
Теперь галера клана подключилась
С боярами балластом по бокам.

Под крыльями раба иммунитета
В Кремле малина лежбище нашла.
А тяга капитала к госбюджету
К венцу Мамону с шейхом привела.

Благословляя этот брак греховный,
С патриархальной сытостью в лице
И ненасытной братией духовной,
Вступила в этот сговор эРПэЦэ.

Забыла церковь, как вчера громило
Её Кремля чекистское мурло
И пташек певчих крепко заморила
Лишь за молитву, чтоб мурло ушло.

Куда ушло? Он ни на шаг от трона.
Там за стеною дом казённый ждёт.
Он без короны – арестант клеймённый,
Гебист в отставке, паленый сексот.

Один маньяк, беснуясь и психуя,
Наивный мир чумою наградил,
Другой, ЧеКа и эРПэЦэ паруя,
Неофашистов множил и холил.

Тот раз свезло – по плану психопата
А-Бомбы не успели залудить.
Зато теперь они у паханата.
Гадает мир – «To Be or Not to Be?»

Завидная братве досталась доля –
Мочить в сортирах, без вины сажать,
Хабар чиновный крышевать за долю,
Что те должны пахану откатать.

Поруки круг заведен и отлажен,
Как у раба краплёные часы.
Беспошлинно и в беспардонном раже
Гребут биллионы алчущие псы.

Но раб и сам охочий поживиться,
Шлейф ураганный тянеться за ним
Из Франкфурта на Питер и в столицу,
Где для Мамоны создан третий Рим.

А честный люд  несёт ему  налоги,
Хоть чем-то поддержать свою страну.
Но он и им приделывает ноги,
Валя в общак державную казну.

Здесь механизм, отравленное жало,
Родник коррупции, наживы эликсир.
Все нити ограбления державы
В руках у ненаедных воротил.

Коррупцией Россию отравляют,
Она их знамя, кредо и доход,
А загребных особо уважают
Откатом щедрым на заморский счёт.

Ну, где ещё лафа фартит такая
Для олигархов и крутых чинов?
Клюёт Россию падальщиков стая
В обход законов, следствий  и судов.

Крамольный сговор величают дружбой,
Мол, невдомёк, что для слуги страны
В конфликте эта дружба с его службой,
Раз над – так вне закона братаны.

Кто их стесняет, тех они сажают
Сперва на годы, погодя – навек.
Иль попросту в парадных убивают,
Чтоб место своё помнил человек.

Чтоб верно знал, что эФэСБэ десница
В покое не оставит никогда.
Ни деньги не спасут, ни заграница,
Топор и яд разыщут завсегда.

Не зря же чрезвычайками привили
Отчизну до нелепости любить,
В черезвычайно извращенном  стиле
Стучать в экстазе, жилить и душить.

Вчера террором коммунизм ковали,
Теперь бабло биллионами куют.
Вчера идеи ради светлой врали,
Теперь наживы ради чёрной лгут.

Тот коммунизм чекизмом был на деле,
Теперь надёжней идеал нашли –
Мамону, бабу алчную, при теле,
Вот на неё раба и навели.

Недолго ждать, как эта пара волчья
Сольёт страну в заморские счета,
Дорвёт её в лохмотья и на клочья,
Потомкам не оставив ни черта.

Всего страшнее – этих серых стая,
Себя замуровавшая в Кремле,
Холодные манёвры начинает,
Ведя к войне, последней на земле.

Опять растленным Западом пугают,
Нацизм красно-коричневый холят
И нового врага изобретают,
Который во всех бедах виноват.

В том, что народ, спиваясь, вымирает,
Мозги текут на Запад в три ручья,
Что госбюджет уже не поспевает
Оплачивать роскошества Кремля.

Уже на нацпредателей народа
Сезон объявлен, егеря трубят,
Чтоб бандерлогов вредную породу
Доистребить, как стерхов-журавлят.

Таким макаром хунты "достиженья"
На личных спишут фюрера врагов.
Ну, а народ советского каленья
К расправам гож и завсегда готов.

Осталось только боковых назначить
Да заказать басманные дела,
Ведь право граждан ничего не значит –
В одних руках мерило и метла.

А он – засланец в вашем русском доме,
Огульно судит, жулит почём зря,
Глуша в алкоголическом синдроме
Сограждан, коим всё до фонаря.

И те проголосуют за пахана,
Чекиста, фараона, хоть кого,
Чтоб у стакана дно не высыхало,
А боле им не надо ничего.

На всё согласна опьянённых масса,
А трезвых очень мало и они
Шагают робко в марше несогласных.
Спаси их, Боже правый, сохрани!

Пока вы не стоите на коленях,
Тверёзый люд истерзанной страны,
Кремлёвскую машину ограбленья
Вы не чинить, а разрушать должны.

Из несогласья в неповиновенье,
В бойкот, отказ, эмбарго, саботаж,
В ремиссию, импичмент, низложенье,
В Гаагу, Страсбург, далее куда ж?

А далее – как ленинцы учили –
Вокзалы, почта, телеграф, мосты...
Прадеды наши это проходили –
Мятеж, братоубийство да кресты.

Доведена страна уже до края
Той пропасти – ни света, ни тепла.
Но коль не обложить чекистов стаю,
Кому нужны кривые зеркала

России, искривлённые охранкой
Спесивых особистов у руля,
Где лжи помои к ночи спозаранку
Текут из лжеобильного Кремля?

И эта грязь обильно заливает
Все уголки, где мается народ,
В пропитые мозги его вползает,
Где опухоль имперская растёт.

Там во дворце Кащей над златом чахнет,
Что льёт ему распильщиков братва.
Но русским духом уж давно не пахнет
В чаду наживы, лжи и кумовства.

О, Боже правый, как вы не устали
От тухлого, помойного вранья,
От живодёров, что гоп-стопом взяли
Не по зубам бразды правления?!

Опомнись, горемычная Россия,
Не гордость надо тешить и страдать,
А гнать взашей чекиста камарилью
И всю его единососов рать.

Не вы к нему идите, бандерлоги,
А к вам червяк обязан приползти
На покаянье, глист чекистоногий,
Чтоб срок себе пожизненный скостить.

Галерный раб тебе отнюдь не нужен,
Гебист-мочильщик вовсе ни к чему,
Очнись, страна, летален этот «ужик»,
Орда готовит новых жертв ему.

Сарказм оставим, обратимся к сути.
По воле иль иронии судьбы
Сложился мир, уродливый до жути,
Где выживут лишь хамы да рабы.

Мамоны-хамы недра разоряют,
Рабы-чинуши хабарём трясут,
Опричники кошмарят, наезжают,
Чем рабское согласие блюдут.

Тут фея появляется – стабильность
Для хунты и чиновного ворья.
Ну, а холопам – Бахуса обильность
Для пущего в неволе забытья.

Простим их, ведь иного и не знали.
Им даже запах воли незнаком.
Из ига в крепостничество кидали,
А дале – цепи под ЧеКа Совком.

Опять Совок. Да что же это, братцы ?!
На круг который кляча понесла?
В неволю, в ископаемое рабство,
А там начальник, лагерь да вохра.

Но и в рабами лепленном строеньи
Ещё живёт нераболепный мозг,
Он презирает рабское смиренье
И будит всероссийский коматоз.

Он приподымет веки исполина.
Узрит страна заклятого врага.
Незримый фронт его предстанет зримо,
Народ очнётся, двинется  шуга.

Отступник сей бывалый, искушённый,
Сменявший коммунизм на мамонизм,
Он – терроризм, садизм он изощерённый,
Он – полиизмый дьявол. Он – чекизм!

Из якобы «поборника» народа
Он перешёл в иную ипостась –
В охранку мафиозного дохода
От бандерлогов, что мешают красть.

Как гопник, он Россию взял налётом,
Погнав в разбой рабочих и крестьян,
Чтоб ныне раздуванить живоглотам
Залитый кровью прадедов дуван.

Он клялся и крестьянам, и рабочим
Все земли и заводы передать,
Но кинул, предал, продал. Авва, Отче!
Ты и такое можешь допускать?!

Теперь во храм вползает помолиться,
Который только давеча валил.
Чекизма бес над верою глумится,
Неужто и хвостатого простил?!

Ни слова, ни полслова покаянья
За зверства ВэЧеКа и КаГэБэ.
А нынешние жертвы и страданья
Уже легли на совесть эФэСБэ.

Она – правопреемница прямая
Всех окаянных пращуров её.
Чекизма иго позверей Мамая –
Исконное, не пришлое, своё.

Как ни зови – палач он и диктатор,
Считай, сто лет прессующий народ,
Кустарный, допотопный терминатор
Опять Россию в «Котлован»  ведёт.

Его хоругви, как фашизма флаги,
Спалить бы на парадных площадях,
А дармоедов заселить в гулаги,
Чтоб целину поднять на болотах.

Ну, где же этих нежитей разводят,
Чтоб Родину в колодках содержать?!
Не женщины таких вампиров родят,
Не могут мамы нелюдей рожать!

Они холоднокровные творенья
Раборазводной фабрики Кремля,
Без совести крупиц и угрызенья,
Несносна им российская земля.

Их враг – народ, который несогласен
И, стало быть, опасен хунтарям.
За что его в колодки и дубасить,
По тюрьмам квасить или лагерям.

Тиранов волны катят и отходят,
Но палачи повсюду и всегда.
Они меж вами, их легко находят,
Когда приходит извергов страда.

А загребной – он пешка проходная,
У нечисти во временной чести.
Конкретное заданье выполняет:
«Страну разграбь и в зону обрати!».

Вот тут пора воздать бы справедливость,
Он дело это знает хорошо,
Как нефтегаз кремлёвского розлива
Залить себе на «чёрный» день в оффшор.

Честит при этом легитимный Запад,
Хоть сам на деньги Запада кутит,
Но из трубы недолго будет капать,
И дармовой закончится кредит.

Когда ресурс грядущих поколений
В цилиндрах мира выгорит дотла,
То им от всех чекизма достижений –
Озоновые дыры да зола.

Лет через десять рабьего раденья
Россия сядет с паперти просить,
А хунтари, Мамоны ополченья,
Уже на островах готовы жить.

Черту подводим, славная картина
Представлена на премию за мир –
Банкует раб, собравший воедино
Цвета и цвет планеты на турнир.

Ну, до чего же щедрая он душка!
Клеветникам под лавку бы да цыц!
Бюджет страны за зимнюю игрушку
Махнул, не глядя, особист-нарцисс.

Лукавым было самообожанье
В костюме миротворца-физрука.
Огонь ещё мерцал, как тьмы созданье
Уже на братьев двинуло войска.

Вот это низость! Ниже не бывает!
Рекорды вероломства все побил.
Сам Вельзевул медаль ему вручает
За подлости, что раб его вершил.

Ведь шпик по сути созидать не может,
Лишь воровать, где плохо что лежит.
Тщеславья червь точит его и гложет,
Он ведает прекрасно, что творит.

А потому прощён нигде не будет,
Ни на земле и ни на небесах.
Он гореносец, православным людям
Жалеть бы гада, но прощать – никак.

Гоп-стопом грабанул меньшого брата.
Надел семейный силой отобрал.
Той силой, что досталась им в уплату,
Чтоб те наделы бдел и страховал.

Выходит, эти бомбы да ракеты
Гарант украл у родственной страны.
Выходит,  кинул брата и планету
Рачительный подельник сатаны.

Такого свет не ведал бандитизма,
Цинично вероломного вранья
От пакта коммунизма и фашизма
До крымской интервенции Кремля.

Уже минуло три четвёртых века,
Как состоялся однополый акт.
От этой случки фюрера с генсеком
Чекист родился, подлый, как тот пакт.

Моль этот, чёрной жабою давимый
И жаждою педалить время вспять,
Легенду о спасеньи побратимов
Из сундука решился откопать.

Подверг спасенью братиев Кавказа,
Затем, спасая, заграбастал Крым.
Того гляди, в спасательном экстазе
Спасёт Ерусалим и даже Рим.

Отстрел собратьев снайперский устроил,
Сто душ невинных в рай переселил.
Сто патриотов произвел в герои
Руками Безопасности горилл.

А самолёт - семейный, пассажирский,
С туристами, учёными, детьми  –
Его ракетой сбит, то биш, российской,
Обломки, трупы. Заказал? Прими.

Ты просишь фактов? Не смеши, не надо!
Твой почерк. Не подделаешь такой!
Вломился в дом без флага, без доклада,
Чтоб навязать порядок рабский свой.

Взрывал свои дома, угробил лодку,
В огне террора загубил детей.
Сим далеко не вычерпана сводка,
Как бес Кремля «спасал» своих людей.


А ну, как дочерей несчастных беса
Террор в свои заложники возьмёт?
Решится ли тогда мочильщик-кесарь
Напалмом жечь иль компромисс найдёт?

При этом зверстве над своим народом
На кой нужна соседняя страна?
Видать, досадно, что она свободу
Предпочитает рабству пахана.

Нет, он уже не жулик и не вор он.
Пустырь души, могильщик-некрофил,
Он мародёр, клюющий трупы ворон,
Червь гробовой погостов и могил.

Земля России тщетно ожидает
Cвоих, деревни бросивших, крестьян.
А он чужие земли собирает –
На пустыри, на свалки, на бурьян.

Премировать, ей Богу, не спешите,
Идеи все у предков своровал,
Вот их посмертно вы и наградите,
А он, кося под Спаса, блефовал.

Спасенье – блеф, не отмолить прощенья,
Весь мир смотрел, как брата грабил брат,
Как ликовал над брата униженьем.
Враги навек – блестящий результат.

Нет, не навек! Навеки проклят будет
Поднявший мечь над Родиной моей.
Горит восток, его зажгли не люди,
А Моль нечистый с нечистью своей.

Генсеки, так спасая побратимов,
Несли на танках счастья семена.
Теперь спросите у спасённых ими,
Какой враждою поросла страна?
А их страна от счастья прям сияет,
От кур синюшных застит небосвод,
Чекизм народа душу отравляет
Рабу – отрада, палачу – доход.

Но, главное, в своей стране достатка,
Как счастья, днём с огнём не отыскать.
Своих он дерибанит без оглядки,
А их, пожалуй, некому спасать.

Он кормит их из ящиков слюною
Слепой вражды и беленою зла,
Мешает с ложью страх и паранойю
«Большой Братан»  – опять в России мгла.

Он отобрал их имена и знаки,
Заставил гнать побаечку одну,
Что, мол, инопланетные казаки
Спасают от бандеровцев страну.

В таком раскладе – хуже, чем хреновом –
Он лучше, чем война, найти не мог.
Россию опустил, попрал основы
И братьям стал свободы поперёк.

А глуповцев  – рабов Левиафана –
На Запад, в «мясорубку», на убой,
Под белую горячку из стакана,
России крест, и вой за упокой.

Свою страну как Глупово представил,
Войной растлил, на кражу совратил,
Надменностью и лживостью прославил,
Врагов сплотил и новых наплодил.

А вы теперь солдат его спросите,
Какие там, в могилах, снятся сны?
Или детей, войной его убитых,
«Хотят ли русские, хотят ли русские,
Хотят ли русские войны?»
Коль сам в дерьме, он думал – вся планета
Его с ним будет жрать и разгребать.
Змей отлетал  и песня его спета.
Драконов убивать - не привыкать.

Очнись, Земля! Опять не замечаешь
Укусов гада на своей груди?
Поставь на карту всё, чем обладаешь,
Но только не проспи, не прогляди!

Ты не прости паскудства криводушья
Гаранту – провокатору вражды,
Ножа в спине от Каина-братушки,
Обиды горечи и горести беды.

Грядёт расплата, и до Нюренберга
Докатится преступников пора.
Шуга завалит эту мразь и скверну
И шуганёт всю нечисть со двора.

Но, чтобы это выдюжить и выжить,
Бей в колокол, набат – не благовест.
Очнётся мир, и Бог тебя услышит,
А тварей серых – под облаву в лес.

А если нет, то сталкеры по Зоне
Начнут водить потерянных людей,
Апокалипсис переживших в доме,
Когда-то бывшем Родиной твоей.

Им не сыскать пленительного счастья –
Источник жизни выграблен до дна.
И из руин чекизма самовластья
Уже не встанет древняя страна.

Уж не воспрянет гордая Россия:
Кичливость духа, горе без ума,
Земли разор, глухих небес бессилье,
Сума, начальник, вышка да тюрьма.





Чекізм – диктатор і кат
Павло Красуцький
Колишнім та майбутнім
жертвам чекізма
Переклала українською мовою
Олена Гаран


Чекізм – диктатор і кат
 Колишнім та майбутнім жертвам чекізма
Переклала українською мовою Олена Гаран

Частина 1. Шей

Облудна, горда, змучена Росіє,
Як перед Богом, щиро розкажи,
Як злісних московітів камарилья
Чекізма відродила рубежі?

Як люто усипальня фараона
Холопів пресувати почала,   
А хунта, що поцупила корону –
Її на себе швидко одягла. 

Як худко блюдолизи та чинуші
Під атаманом любо зажили,
А Органів осатанілі душі
На неслухів смут’янів навели.   

Оскільки ті не стали на коліна,
Не стали в стан хабарних крадіїв,
Їх за державну зраду неодмінно
Каратимуть замовники судів.

Тож зрадити державну цю «малину» –
Обов’язок, а не опальний гріх.
Охранка захопила всю країну,
Тюрму будує і для цих, і тих.

Для перших – роль тюремників вже  звична,
Для других – вже не вперше строк тягти,
А світ крокує вгору, іронічно
Дивуючись тюрмою з висоти.

Невже віднині, прісно і навіки
Тягти хвости охранки філерів?
Невже по-рабськи будете довіку
Кремлівських годувати паханів?

Хто виткав знов Чекізма павутину,
Аби оборонити лиш того,
Хто в усипальні осідлав вершину -
Не впустить ні чужого, ні свого.

Ні кума – підставного президента,
Ні мера, що ату його, ату,
Тим більше заклятущих претендентів,
Які ніяк не вхожі в хазу ту.

В конвульсіях претензій епохальних
Сконав соціалізм й заповідав
Свій апарат народу пресування,
Тому, хто апарату присягав.

Абсурдний шлях Росії та ганебний –
Завжди судив і милував один,
Не дворянин, не різночинець, певно,
Не робітник він і не селянин.

І фах його  даремно ви шукали
В усіх навчальних закладах землі.
Хто ж бачив, щоб в анкетах написали,
Що на іуд навчались москалі?

Їх в особливих натаскали класах
Шукати й вербувати стукачів,
Сліди ховати, зомбувати маси,
Шантажувати й готувати злив.

Мочити журналістів-донкіхотів,
Брикливих вартувати по лифтах,
Опричників, як диких живоглотів,
Нацьковувать на смуту у містах.

Він міцно ще дитиною засвоїв
Одне лиш, що диявол прописав.
Ну а мораль і гідність, честь і совість
Ніхто в спецшколі їм не викладав.
Всі християнські прояви моралі
Карались і душевних диваків
На хліб і воду в карцер замикали,
Щоб зачерствіли  душі юнаків.

Так років сто ретельно формувалась
Без честі і без совісті орда
Невидимого фронту і вгризалась
В Росії тіло, в села і міста.

Їм ворог наче кисень був потрібний,
Людей мело, мело по всій землі.
Чекізма двірники, природно хибні,
 Мели невинні душі сатані.

Агент між люди шастав, навіть в хату
Залазив, теревенити любив,
Грав на гітарі, мацав заповзято
Жінок сусідських й рапорти строчив.

Його всі знали, як чуми цурались,
Він всюди винаходив ворогів,
Не винаходив – і таке траплялось –
Без премії на кислих щах сидів.

Так швидко за іудині тридцятки
Мільйони гнали на північний схід
Мотати строк і згинути без згадки,
Де гнус, мороз та згубний краєвид.

Здавалось часом термінів замало,
Тоді під вишку часто-густо йшли.
Без ліку люду в те провалля впало.
Ось так країни генофонд звели.

Зачистили дворян, інтелігентів,
Попів і різночинців замели,
Як нації гівно , а дисидентів
Блаженними навіки нарекли.

В психушки тишком-нишком заштовхали.
Але ж затята птаха – дисидент.
Ламали їх та не переламали,
Тепер новий вже зріє прецедент.

Навчились не хортами, а народом
Людей інакомислячих травить.
Ось так мерзенна вивелась порода, 
Що жити вчила й заважала жить.

Повзли по всій країні метастази,
Іуди розплодились, що кролі.
Рятунку від плодючої зарази
Під Богом навіть люди не знайшли.

На пастирів від церкви до Синоду
Накинулася вербувальна рать.
А хто не підряджався на сексота,
То шлях один – за віру помирать.

На смерть іти, Іудою не стати,
Дітей осиротити, рідний дім
Та віру на поталу не віддати
Безбожникам та людожерам цим.

Не зміряти аршином цю мерзоту
І розумом її не обійнять,
Лиш вірити тварюкам цим достоту
Й статуру виняткову прославлять.

А особливо душу загадкову –
Настій горілки з лихом, що не спить.
Лиш байдики та замість справи – слово,
Заморським мудрецям не зрозуміть.

Не далі носа бачиш ти, Росіє,
Крізь запропалий морок бодуна.
Прийшла біда, та знов немає сили
Її прогнати, пий тепер до дна.

Напийсь іще російського нацизму,
Що більшовизму найрідніша тля,
Чиновницького держфеодалізму
З верховним олігархом із Кремля.

Іще напийсь державного розтління,
Сваволі ненажерних крадіїв,
Презирства світу, страху і падіння
До дна, блювоти, до прокляття слів.

Суди сама – чи ти жива, чи мертва,
Твоїх людей прогнули в шелупонь,
Якій би пиво та горілку жерти,
Тоді жени у воду, чи в вогонь.

Вони підуть, та не за зуб чи око,
За шару для боярів та царя,
За суд продажний, пахана без строку
У стінах паханосного Кремля.

Їх пожене не шал патріотизму
Й надмірна щиросердна простота,
А данина чекізму-бандитизму –
Душа, що так безславно відліта.

І підуть не за дім вони свій отчий,
І не за свій ортодоксальний дух,
За нафтогаз, що ллється дні і ночі
По терміналах кланових хапуг.

Ділити з вами куш? Помилуй Отче!
Добутий кров’ю вашою трофей
Вам продадуть, але уже дорожче,
Ніж продають його планеті всій.

Виходить, іноземець, вами клятий,
Грошей в якого, як скорбот у вас,
Дешевше бак свій буде заправляти,
Ніж росіянин свій старий УАЗ.

А клан зеленим змієм хороводить
І надр запаси за бугор здає,
В Росію ця валюта не доходить –
За морем десь рахунок інший є.

Як написати на зелених знаках:
«Украдений російський нафтогаз»,
Побачимо більйони ті, що якось
Державу обійшли, а значить вас.

Росії повз пливе валюта спритно,
В офшорні і небачені краї,
«Живем сьогодні, завтра – непотрібно» –
Таке підспудне гасло у Кремлі.

А як же тать пишається й божиться
В «любові щирій» матінці-Русі,
Та неньку оббирати зупиниться -
Не дай Господь і Боже упаси!

Колишні ще марксисти-леніністи
Країну знов до прірви довели,
Грабуючи під стріхою чекістів
Останні надра матінки-землі.

Як не крути – і ті, і ці злодюги,
Але у цих сучасних глитаїв –
Варавви гріх, безжалісніть й наруга,
Розбій іде без фігових листків.

Такого ще грабунку не бувало
Від Грозного часів. У цій ганьбі
Новим Росія еміратом стала
З чекістом в ролі шейха. Ось тобі!

Ось на тобі державних нуворишів,
Одне їм місце – восковий музей.
В законі крадії, а отже вище
Усіх законів праведних людей.


Вони цинічно владу розділили:
Ось незалежний  і закон, і суд.
Брехню цю пірамідою накрили,
Щоб суд вершив кремлівський карапут.

Вертеп той на партзбори дуже схожий,
Де кожен урка облік свій веде,
Бо знає, що здобути куш свій зможе
Лише на тім, що грабував людей.

А чесний люд до цього непричетний,
Він чесний, брате, а вони –  «Братва».
«Діли й володарюй» – закон безчесний
В країні править ніби два плюс два.

І Шейх дуван дуванив благочинно.
Мздоїмцям – десятина, як завжди,
Опричникам – наступна десятина,
А третя – на «Басманниє» суди.

А ще одну відкраяти на військо.
Для бунтарів надійний це бар’єр,
Контрольний пай – для себе особисто
І пожиттєво правити тепер.

Мздоїмці – ті на виборах змахлюють,
Опричники – від смути захистять,
А судді – по острогах замурують
Того, хто Шейху ворог й супостат.

А що військові роблять тут хлоп’ята?
Невже війною хтось посмів піти?
Та ні, це пайка шейха – не зарплата,
Її ж на танках треба стерегти.

А де ж частина чесного народу?
А він не заслужив, коли не крав.
Пахан завів таку в країні моду
Дуванить тільки той, хто грабував.

Закон цей неухильний і відомий
Дитина розуміє, а мужик
Лише одне повинен усвідомить:
Навіщо чесно коротати вік?

Навіщо гнутись в полі чи забої,
На хімії здоров’я підривать,
Хороми будувать ГеБе ізгоям,
В бою за їхні статки помирать?

Он комуністи вчення все ж створили,
Хоч кожен з них затятий фарисей.
А ці усю країну захопили –
Ні планів, ні теорій, ні ідей.

Свій куш – єдина ціль та зловживання
Із надр землі й дешевого труда.
А методи – гоп-стоп і грабування.
Куди вже далі? Далі вже біда!

Гусей кмітливих в бізнес запустили.
Чекали, доки наберуть «вагу»,
За тим – гоп-стоп, "басманні лапті" зшили,
Вагу в кишені, гусаків в тайгу.

А нам здавалось – це усе минуло.
Бурбонів банда, мафія братви
Талант Росії в тюрми запихнули,
Від непу новий оберт почали.

Покриє все їх захова порука,
Чекістів і чиновників орда.
Та скільки їх рука не миє руку,
Ні мило не відмиє, ні вода.

Не довго бузувіра дух таївся.
За крадіями вбивці вже ідуть.
Ось так воскрес сьогодні й оновився
Їх держінквізиційний інститут.
Так оберт свій історія звершила.
Вогні надії сяяли в імлі,
Та зла, невідворотна чорна сила
Їх загасити встала з-під землі.

Якщо колись марксисти убивали
Людей задля червоного слівця,
Нових богів тепер собі обрали –
Мамону та Жовтушного тільця.

Для них вони і банду спорядили,
Яка єдна чиновників усіх.
Їх впізнаємо за пушком на рилі,
І дуля наготові завжди в них.

Зі Спаської їм вежі на майбутнє
На всі чотири боки наплювать,
Але за награбоване відчутно
Принижувать вас будуть й нагинать.

Про це казати пізно, але треба.
Храм інквизиції постав, і люте зло
Піде на все, щоби блакитне небо
І всю країну пекло опекло.

Щодня стає сіріше і страшніше
Між голосів заляканих і лиць.
Валютну, від залізної щільнішу,
Завісу тягнуть впоперек границь.

Палацу зверху тільки небо видно,
Де мстивий Шейх з ескортом топтунів
Про звершення звітують вірогідні:
Від нафти до відрубаних голів

Помішаних на правді журналістів
Та всіх незгодних. Перші, так і знай –
Якщо хворіють совістю гебісти,
Тим не сокира, а полоній в чай.

Швидкий судити і, в натурі, лютий
Візирю Шейх на вухо промовля:
– Поганий цей! – відразу у Малюти
Сокири сталь виблискує здаля.

І ось на громадянській панахиді
Обіцянки народу роздає:
– Знайдемо вбивцю! – а між тим Феміді
З Охранкою замовлення дає.

Ось так проходять місяці з роками.
Шейх косить бабки, візирі його
Шукають – душогуб як в воду канув,
Та треба же підставить хоч когось! 

Призвали Звіздаря, він вмить з’явився.
Розклав свій гороскоп, пробурмотів,
Почервонів, сім раз перехрестився,
Коли сокиру кілера узрів.

Вона висить собі в опочивальні
Над головою Шейха – сміх та гріх.
А візирі закутались в мовчання,
Як завжди жах за шкуру переміг.

– Здурів ти, суко! – візир Звіздареві
Шипить крізь зуби. – Чи набридло жить?
Шейх хоче звіт отримати миттєво.
– Про що це він там тихо скавулить?

– Він скавулить, що бачить на стіні тій,
Між шабель і пістолів розписних,
Сокиру вбивці, а вгорі портрети
Всіх убієнних в рамах золотих.

Шейх тихо до оракула підходить,
На шию руку лагідно кладе:
– Навіщо, падло, візиря розводиш?
Яку сокиру ти побачив, де?

Хіба тобі дітей своїх не шкода,
Дружину, їй до віку горювать?
Перечеши картішки, вража морда,
Та покажи усе, що треба знать.

Зітхнув оракул, спішно перекинув
Свій гороскоп, як на Страшнім суді
Побачив знов вражаючу картину
І мовив повелителю тоді:

– Даремно пом’янув мою родину,
Під Богом ходить і твоя сім’я.
В полоні у мефісто, як рабиня.
Грішить в неволі душенька твоя.

А ти згадай дітей тих убієнних,
Вони все пам’ятають і ростуть.
Ти їх осиротив і достеменно
Побачиш, як по тебе вони йдуть

Зненацька так – без суддів і присяжних 
Вершити справедливий самосуд.
Тоді згадаєш, як по душі «вражі»
Ганяв Малюту на мокрушний труд.

Кінчай пургу, премудрий з наймудріших,
Та особістскім розумом розкинь.
Кат тебе зрадить, навіть і найближчий,
Та швидко знайде, як сховатись в тінь.

Втече на захід, мемуари тисне
У ліфтах непокірних як мочив,
Влаштовував пожежі як навмисно,
Щоб ти на горців все оце валив.

Зірки не брешуть, тайну я відкрию,
Заручник ти в полоні у орди,
Та передати все ж таки посмію
Прогноз усевидющої звізди.

Хіба забув? Подібного дружбана
Накрили щойно, плакав біс за ним.
Незримий стелз чи пізно, а чи рано
Присяде і на твій розкішний дім.

Палаци дорогі собі варганиш.
Міркуєш, як нагріти ще народ.
Зірки не брешуть – на коліна станеш,
Чекають кат на тебе й ешафот.

Невже крадіжка твоє серце гріє,
Коли в народі біль і сірість скрізь?
А раптом ситуація назріє –
Верхи не можуть та не хоче низ.

Хоч Ілліча зубарив  досить справно,
Та, мабуть, не в коня науки корм.
Так в Лету канеш гидко і безславно,
Гуде земля, страшний це буде шторм.

Ти ріс серед чекістської зарази,
В дитинстві зазвичай недоїдав,
Через зірок помилку скочив в князі,
Так по-простацьки і закерував.

А княжа ложка та влесливі тости –
Ти апетит спинити вже не зміг.
Ні в середу, ні в п’ятницю не постив.
Роздяг країну з голови до ніг.

Якби ж один, а тут «сиріт» орава
Та ще кумів і братанів гурба
Харчуються із засіків держави
Під стріхою «галерного раба».

Слабо більйони повернуть народу,
Катів у чисте поле відпустить
Та вийшовши з кичману на свободу,
Плотву у річці Яузі ловить?

Розплющ же очі, бачиш, не кондоми –
Стрічки незгодних мокнуть у ріці.
Пересаджати треба їх мільйони
Для табірної сталості Русі.

Як був рабом, так їм і залишився,
Таврованим звіриною ордою,
З якою ти не в церкві одружився,
А на присязі перед сатаною.

– Заткни фонтан, прозорливий оракул,
Ти смерть собі уже навіщував.
А де ж портрети і сокира? Якось
Непевно дуже ти мені сказав.

– А ти спитай, премудрий, у візира.
Він і Малюта друзі вже давно,
Та килим відхили в своїм плезирі –
Побачене забути не дано.

Дивись, відбитий дуже акуратно
Твій кожен вирок на сокирі цій:
Поганий цей, хана йому і дата,
А ось, до речі, сяє підпис твій.

Тепер дивись в обличчя убієнних –
Святі їх лики в рамах золотих!
Їх образи нетлінні і священні,
А ми мокрушим геніїв своїх.

– Ось наш чудесник, ти нарешті спікся,
Мочив людей ти наче живоглот!
Серійний кілер серед нас завівся.
Клич шелупонь, готуйте ешафот.

Частина 2. Кат
Малюта ріс веселим хлопцем, жвавим,
Батьків його допоки не згребли.
Статті «п’ять вісім» начебто замало,
Вишинський вишака їм заліпив.

Коли вночі їх потягли на муки,
То батько встиг шепнути: «Не забудь!»
А очі мами, сповнені розпуки,
Молили: «Допоміг би хто-небудь».

Він на дядьків рвонувся з кулачками,
Метався поміж кованих чобіт.
Отямився – ні батька, а ні мами,
У власній крові і сечі лежить.

Звірком голодним бився у квартирі,
Звав маму, гірко плакав, скавулів.
І сам-один, лише стіни чотири
І світ, який не відав, що творив.

Сусід-донощик хлопчика примітив.
Зайняв квартиру пройда-педофіл.
Як охолонув – забавку де діти?
Він у притулок хлопця відрядив.

Так знищували кращих, сиротили
Країну, сім’ї. Діти ворогів
У сиротинцях плакали безсило,
Без долі, без майбутнього, без слів.

Розправа із Іпатьєва підвала
В суцільну параною перейшла.
Вона систему започаткувала,
З якої окаянні їх діла

Беруть розгін, живуть та процвітають
Звіриним божевіллям крізь роки.
Все світле меркне, гасне, вимирає,
Лише повніше течія ріки.

Нерідко з берегів вона виходить,
Міліє часом, жертви залиша
На пізній суд, та судді не приходять,
Бо скам’яніли совість і душа.

І знову на крові будують храми,
Щоб мучеників славити в віках.
Здають країну на поталу хамам,
А з ними ні, не висохне ріка.

Сьогодні Хам у цю церквицю зайде
За жертв своїх поставити свічей
І мимохідь промовить: «Ось цей зайда –
Народу ворог!» – і башка з плечей.

А совісті рудиментарний орган
Йому ампутували ще тоді,
Як вербували в єзуїтський орден,
Де продав душу, дияволе, тобі.

По-хамськи все їм западло і просто
Рай обіцяти людям на землі.
А хто не вірить – каторгу чи розстріл
Готують в зореносному Кремлі.

Бо тих, хто бачив інший бік медалі,
Скажімо прямо – думати умів.
Їх відіслати треба якнайдалі,
Для них – лісоповал, Норильськ, Нарим.

Та для цієї карної роботи
Не вистачало у держави рук,
Тоді відкрили школи для бидлоти,
Де вчили курс диявольських наук.

Так у союзі хама із ордою
Російська занедбалась сторона.
Того, кого зробила сиротою,
Безжалісно морозила вона.

Роки ішли, і підростав Малюта.
Вже підлітком нікого не жалів.
У шостім класі прозивався Лютим –
Жорстоко і нещадно сиріт бив.

На злобу ту поблажливо дивились
Наставники – далеко піде він.
В непересічний полк розподілили,
У «Ешафот» – секретний спецзагін.

Пішов далеко й справді він відразу,
Сам Шейх його приватно зустрічав.
Його лиш він виконував накази,
Йому лиш довіряв і догоджав.

А у ЧеКа заплічних справ чимало,
Працюють справно слуги сатани.
Народна бійня тут не ущухала
Ні до, ні після, ні під час війни.

Ну, а коли розпочалася смута,
Відлигою що люди нарекли,
Вона смутила Лютого Малюту,
Бо від роботи геть відволікли.

Виходить – він нікому не потрібний,
Та раптом  радість, аж бракує слів:
Хазяїн запросив його обідать,
При орденах з’явитися велів.

А орденів тих! Цей – за тридцять третій,
Коли хохлам комори вичищав,
Щоб на голодній вимерли дієті.
Гвинтівкою із жита виганяв.

Кого стріляв, кого кінчав прикладом,
Кого в Сибір  на каторгу здавав.
Пройшли навчання голодом за планом,
По селах кожен третій помирав.

За вірність орден – це коли штрафбати
Вогнем в атаку з тилу піднімав.
Малюта особливим був солдатом.
Народ – це ворог, з ним і воював.

Ще орден – за поляків то «пошана»,
Потилиці сумлінно їм кришив.
Із іменного від ЧеКа нагана
До яру за ніч сотнями ложив.

Судома часто за руку переймала,
Гашетку натискати раз по раз.
Мозоль на пальці професіонала
Ніколи не забуде той «заказ».

Та головні заслуги за буграми,
Де супостатів біглих зачищав.
Тих льодорубом брав, а тих ножами,
Полоній в чай тоді іще не клав.

Завжди готовий в нагородах кітель
Для званих церемоній всіх сортів.
До піонерів часто йшов на мітинг
З легендами про подвиги батьків.

На зібраннях російських патріотів
Нерідко тими бляхами блищав.
Знайшлася знову кітелю робота –
Орда якийсь новий збирає бал.

Дорога до міського комітету
Йде через парк тінистий, віковий.
Російський князь саджав та канув в Лету,
Забитий на галявині своїй.

Народ між лип знедолений і сивий,
ГУЛАГом замордований бреде.
Малюта при погонах і при силі,
Як на параді поруч з ним іде.

Доречніше б замовити машину,
Щоб доходяг не бачити оцих.
Куди бредуть? Яка на те причина
Його покликать начебто на сміх?

Їх за життя набачився чимало.
Без покаяння відправляв в «расход»,
Коли від Заполяр’я до Уралу
Вже не вміщався в таборах народ.

Уже полком командував Малюта,
Талант передав свій молодим.
Всього себе безжалісно та люто
Він віддавав головорізам цим.

Та раптом дні запанували інші:
Шейх-супостат сконав на схилі днів.
І для катів часи настали гірші,
Авторитет їх ніби потьмянів.

На пенсію іще не відправляли,
Тримали, для годиться, про запас.
Ідейність неухильно піднімали,
Змінивши «Ешафот» на «Госзаказ».

Під ширмою новою «Госзаказу»,
Продукували тих самих катів,
Які чекали владного наказу
Нових та менш рішучих хазяїв.

Та хто розклади всі, крім Шейха, знає?
Хто дасть «заказ» в часи непевні смут?
Рішучих паханів уже немає,
Дістала демократія і тут.

Бач, ліберали пишно розквітають,
До вільнодумства закликають люд.
Ці дурки мабуть зовсім не гадають,
Які їх завірюхи стережуть.

Від дум тривожних нікуди подітись,
На дно присіла вже стара братва.
Ховатись де, в які одежі вдітись,
Аби сторінка почалась нова?

Братки знайдуть у пеклі чи в могилі.
Ховатись ніде, нічим зав’язать.
Тягни свій віз допоки ще при силі.
А що посіяв, те тобі і жать.

Рішуче до парадного підходить
Під’їзду, де годовані вохри
Наводять шмон та інструктаж проводять:
– Палить в сортирах! Не палить костри!

Ви не в тайзі. Завжди тут тепло й сухо.
Безликі лиця дивляться з картин,
Щоб кожна заблукавша вража сука
Совковий не порушила режим.

Малюта входить – трепет викликають
Не так погони і суворий вид,
Як слава, що не гріє, а жахає
І мороком могильним холодить.

– Малюта Силич! Вас чекаєм дуже,
Для Вас готова ложа-бельетаж,
А там закуска, коньячок і, друже,
Хазяїн кличе вас на інструктаж.

– На біса інструктаж мені ваш здався?
Що скажете, чого б я сам не знав?
І що  за цвіт це нації зібрався?
Тут ворогів народу повен зал.

– Не вороги вже, друже мій Малюто, –
Хазяїн з-за плеча прошепотів.
– Не зеки вже, усе змінилось круто.
Нема вже у народу ворогів.

– Оце кульбіт! Ще вчора – «враг народа»:
Етапи, пересилки, табори,
Наглядачі, собаки та незгоди,
Все шкереберть, вогнем життя гори!

А ти прикинь – хто ми у цім кульбіті?
Що дякувати будуть – не чекай.
Права вернули – з ними що робити?
Плювати їм на них, ти так і знай.

Ми їм життя спочатку поламали
І розтягли на друзки, на дрова.
Ліг кожен другий на лісоповалі,
Коли пісні співала вся Москва.

Раз так пішло, щоб зекам догодити
Романова царя нагородим
Та білих, що «Гражданкою» убиті,
А нас, «червоних», сплавим на Нарим.

Там табори, як без товару тара,
І вже нема кому валити ліс.
Чи ми готові замість них – на нари,
Своє життя пустити під відкіс?

– Як добре, дорогий Малюто Силич,
Що відчуваєш гостро так момент.
Для того ми тебе і запросили,
Щоб не відбувся прикрий інцидент.

Присядем поруч, жахнем по чарчині,
Пом’янемо батьків твоїх обох.
А тих, кого саджали ми, то нині
Надав нам владу милувати Бог.

– Якого біса бреше він у вічі?
Батьків могили взявся ворушить.
Він знає, гад, що я зрікався двічі,
Щоб в комсомол і в партію вступить.

Він не забув, на зібранні відкритім
Як пресували сиріт-хлопчаків
Під наглядом чекістів-єзуїтів
Зрікатись рідних, ніби ворогів.

Ну а вночі, на ліжку у казармі,
Молитися лише лишалось їм –
Аби батьки пробачили нездарний
Цей вчинок у бараці крижанім.

Із ложі-бельетажа вже годину
Він – найманець, убивців голова –
Спостерігав, як хвора батьківщина
Гулагівцям вертала їх права.

У залі думка «свіжа» пролунала,
Мовляв, нарешті правда нас знайшла.
«Кінець терору», – партія сказала.
Позаду залишилась ера зла.

Хіба ж людей не партія дурила,
Гнобила і на каторгу тяггла,
Церкви громила, голодом морила?
Ой, вибачте, то похибка була!

Три чверті віку йшли шляхом невірним.
Ну, поблукали, збилися. Нехай
Народу накришили непомірно:
– Все залікуєм і збудуєм рай.

Тепер нове життя розпочинаєм.
Попереду нас вічне щастя жде.
Сьогодні урочисто обіцяєм
До комунізму довести людей!

Гриміли, як завжди, аплодисменти.
Овації від кого? Як на сміх,
Аплодували підсадні агенти,
Малюта упізнав відразу їх.

Колишні зеки в рот води набрали.
Ніхто не виступав із їхніх лав.
Котрогось до трибуни доштовхали,
Так він усіх по матері послав.

Все в голові змішалося в Малюти.
Налив хазяїн, тихо наказав.
– Пом’янемо загиблих в дні ці люті
Твоїх батьків, –  і імена назвав.

Мовчав Малюта. Що за божевілля?
Батьки у чому винні без вини?
Та раптом прокотилось ніби хвиля:
«Скуратовим посмертно – ордени!»

З трибуни у той час доповідали,
Що лікарі Скуратови, яких
Колись за намовлянням розстріляли,
Створили крем, що воїнів беріг.

І не було на фронті медсанбату,
В якому б крем на ранах не лежав,
Пораненого кожного солдата
Від сепсису тяжкого рятував.

За подвиг той посмертно нагороду
Ми синові сьогодні вручимо.
Оце сюрприз! Син ворогів народу!
Цікаве розгортається кіно!

Хазяїн підбадьорював Малюту
І плескав по могутньому плечу:
– Іди, солдате, все змінилось круто,
За все тобі сторицею плачу.

Та не забудь, як партія ростила
Безжальних відморозків твою рать.
Ось і батьків твоїх нагородила,
А ордени тобі тепер приймать.

Партбос радів від куражу такого,
Підставити Малюту спритно зміг.
Щоб шелупонь затрепетала знову,
Їй кат потрібен більш, ніж оберіг.

Такого некоректного «заказу»
Ніхто Малюті ще не доручав.
Працівникам секретного наказу
Публічних сцен не дозволяв устав.

Та що поробиш, треба вибиратись.
Шляхи вже перекриті обхідні.
З трибуни кличуть, нікуди діватись.
Як допекли відлиги кляті дні!

Він через силу виліз на трибуну,
Аби вже припинити цю пургу.
Йому назустріч – піонери юні
І стариган у френчі ГеПеУ.

– Спасибі Вам, товарише Скуратов,
Що вогник наш не оминули Ви.
Його генсек з партійним апаратом
Для жертв ГУЛАГу запалив в Москві.

Для Вас також. Ви тяжко постраждали,
Ви втратили і матір, і отця.
Тож просимо для всіх у цьому залі
Усе, як є, сказати до кінця.

– А це що за перевертень знайомий?
Малюту на туфті не проведеш.
Розворушив гидкий дитинства спомин,
В анфас він схожий і у профіль теж.

Оце сюрприз – він вичислив сусіда.
Кривий і сухоребрий мов шакал.
Хотів негайно розірвати діда
Та вигляду, як завжди, не подав.

Пожвавився фальшиво, взяв у руки
Він батьківські посмертні ордени.
Конверти на додачу – аж дві штуки.
Подяка із Кремля від Сатани.

Так ось вона – сторицею відплата
За ті безглузді муки та за смерть!
Де міра ця, якою визначати,
Грошей покласти скільки у конверт?

За батька більше, менше – це за маму.
До «рівноправ’я» не даремно йшли.
Чекісти до жінок, мовляв, гуманні,
Тортури їх «дешевшими» були.

Парадоксально, кухню цю пекельну
Малюта достеменно розумів.
Та раптом, незворушний, наче скеля,
Своїх батьків тортури уявив.

Питання ці не стосувались ката,
Йому ж бо не знайомий сентимент.
Партбосам швидше дякуй ти завзято
Та припиняй напружливий момент.

Під рідного шакал у френчі косить:
– Ось ордени із квітами прийміть, –
Малюту вийти на трибуну просить
І доповідь підсовує в цю мить.

У голові потьмарилось, бувало,
Мов часом плутав грішного шайтан.
В заплічній справі це допомагало,
Він розпочав, а в голові дурман.

– Що говорити? Що вам любо чути
Про цю країну дику і страшну?
Нас крутять біси, ми п’ємо отруту,
У світі й мирі бачимо війну.

І вічний бій на зібраннях і службах,
Майданах і залюднених місцях.
Розумних тут зацьковують, паплюжать,
А сірі тішать сірість в теремах.

Бій нескінченний, спокій вже не сниться.
І дивиться крізь кров і куряву
Скіф-вельзевул, що гонить колісницю
І косить люд, немов полин-траву.

Ми ж одягли личину лицедійства
І розгубили праведність в боях,
Перемішали благість і злодійство,
Та кодекс благочестя і ГУЛАГ.

За честь – спасибі – «вчасно» повернули:
Не шпигунів, а вчених сином став.
У таборі вас кулі обминули,
Ну а моїх верховний жрець зіжрав.

Згадали їх тепер, нагородили.
Як передати нагороди ті,
Коли хреста не знайдеш і могили?
Хіба услід відправити катів?

Відомі імена, місця і дати,
Наш «Краткій курс» їх ревно береже.
Не за горами час страшний розплати,
Його чекати нам недовго вже.

Вже труби кличуть і пора на вихід,
Де гнівний нас очікує Христос.
Осудить без присяжних тихо-тихо:
Козлам наліво – в пекла холокост.

Ви з пекла вийшли – ідете праворуч,
Угодні ваші душі небесам.
Там добре, адже нас не буде поруч.
Я нагороди з вами передам.

Зал пожвавішав і забув про спокій,
Прокинувсь кожен, ніби і не спав.
Віщав Малюта в маренні глибокім,
Хоч злодій, але оплески зірвав.

Розвиднилось, спроквола здивувався,
Вдивляється у люд, що гомонить.
За що ж це він подяки дочекався
Дітей ГУЛАГу в божевілля мить?

А тут іще шакал тремтить від страху –
Як можна відійти від правил гри?
Дала це клята підсвідомість маху:
Усе, що думав, те і говорив.

Ну то нічого, лажа невелика.
Шпаргалку, що підсовував шакал,
У руки взяв Малюта й діловито –
Із аркуша промову зачитав.

Він зачитав, як партія з народом
Культ засудила раз і назавжди.
Пора настала радості та згоди,
Забудем час ГУЛАГу і журби.

Під керівництвом партії в країні,
Що для народу совість, ум і честь,
І на шляху в майбутнє світле нині
Єдиний проводир – КаПееРеС.

Що в’язнів політичних вже не буде
Тепер ніколи більше і ніде.
Ось незадача, що ж робити людям,
Що «трудяться» в «Заказі» і ГеБе?

Від відігнав думок таких крамолу
І наостанок впевнено сказав:
«Нам сонце комунізму, як ніколи,
Сьогодні світить!»  – пожвавішав зал.

Та це вже підсадні загомоніли,
Коли їм регент знак умовний дав.
ГУЛАГу діти голови схилили.
Завіса. Бал закінчено. Фінал.

Уже збирався йти собі Малюта,
Та двоє із місцевих холуїв
Передали, щоб він змінив маршрути:
Хазяїн запросив на пару слів.

 - І як тобі віддячити? Не знаю.–
Хазяїн їм по чарочці налив.
– Не розумію, навіть не вгадаю,
Чим зекам ти, Малюто, догодив?

Щось марив, ніс про скіфа-вельзевула,
Про бісів, пекло і суди страшні.
Ти поясни, що так їх стрепенуло,
Овацій вибух звідки? Поясни.

– Скажу відверто, сам не розумію.
Твоя горілка, мабуть, підвела.
Із нафти і синтетики в Росії
Напитись сурогату – не дива.

Що я казав, і сам не пам’ятаю,
Допитуй хоч залізом, хоч вогнем.
Стенограф розшифрує, погортаєм.
Так маячню мою і розберем.

– Та, розумієш, наш стенограф п’яний
Уже давно за сценою хропить.
Промову твою вкрав на фортеп’яно.
Нічого вже не слухав, паразит.

– Ну що ти за Хазяїн після цього?
Казав же – заведи магнітофон.
А може я від шмурдяку твойого
Якийсь всесвітній сповістив закон.

Та з нами Бог, все проканало мирно,
Та ще й вдалося їх розворушить.
А хто це був – отой старий на цирлах,
Що раптом підрядивсь мені служить?
– Та він же ваш, а прізвище Койотов.
Чекіст на пенсії, ретельніший койот.
Почав він із затурканих сексотів
І до майорських дотягнув висот.

Давно в міськкомі сектором дитячим
Завідує відповідально він.
З твоєї батьківщини родом, наче,
На прізвисько Шакал, а звати – Клим.

Тепер Малюта знав усе, що треба,
Переконався – помилки нема.
Мов чорна хмара затулила небо.
І мозок переповнила пітьма.

Він прийняв стійку – це завжди бувало,
Як до нової жертви підступав.
Хоча і вперше для професіонала
Він сам заказ для себе формував.

Подробиці залишимо за кадром,
Лиш скажемо, що потонув наш Клим.
З моста упало це сексотне падло,
Доносів пачку витягнули з ним.

Один донос – на тата і на маму –
Малюта в дорогу оправу взяв.
І чорним лаком у куточку рами
Одне лиш «Пам’ятай!» намалював.

Частина 3. Шейх та Кат
Ох, ці зірки! Усе на світі знають.
Шейх думав, ніби жертв його музей
Він від світил небесних заховає
Та від людських допитливих очей.

А той, кому дано читати долю,
Дивитися крізь стіни і роки,
В колодках задихається поволі,
Чекаючи каральної руки.
Його живим залишити на волі –
Себе відтак підставити під суд.
Тоді у ланцюгах та під конвоєм
Тебе на страту швидко приведуть.

Ну хоч би був один пахан примітний
Із постреволюційних паханів:
Ті людожери, ті – старозавітні,
А цей дасть фори всім, немає слів!

Його безликість, без штриха моралі,
Два ідеали – влада й свій карман.
Марксизм та ленінізм у нього пхали –
Все відійшло, як вранішній туман.

Не із гарячих був і не з холодних,
Клістира градус – ось його межа.
Не помічався в справах благородних,
В великих теж не звершив «ні шиша».

Вистава та, яку вчинив оракул,
Передчуттям Судів Страшних була,
Де паханів кремлівського бараку
Завжди чекає роль гидка козла. 

Шейх оборзів, Малюту прикликає,
Бояр своїх шпиняє недарма.
Мовляв, лише він кату довіряє,
Вірніш за ката братана нема.

– Кришуєш дармоїдів вас, плекаєш,
Гребеш веслом галерним повсякчас,
А в результаті шиш великий маєш,
Глитаї, казнокради кожен з вас!

Рай для чинів створив, а не державу,
Хабарний підкорили ми Монблан.
Крадемо і наліво, і направо,
За нами плачуть нари та кичман.

Я ж запевняв і пристрасно, і ясно:
«Сидіти має злодій у тюрмі!».
А що, як доведеться в день нещасний
На Божий суд з’явитися мені?

Тоді я вдамсь до фені й лихослів’я,
Аби  ж то був «Хамовнічеський» суд.
Своєю б змили чорною ми кров’ю
Кров жертв колишніх і що ще грядуть.

Зайшов візирь і доповів поспішно:
– Опівдні рівно зайде в кабінет
Полковник. Він запитує: «Мудріший,
Чи взяти із собою інструмент?»

– Скажи, що наш рояль чудово строїть,
Ключа з собою можна і не брать,
Хіба сокиру взяти, щоб настроїть
На пласі жолоб, аби кров зібрать.

Давно вже не влаштовували шоу,
Де б вража голова злетіла з пліч.
Щоб до неділі все було готово,
І пів-Москви зійшлося зусебіч.

Та не забудьте в натовп крім моторних
І хабарем розтлінних мусорів
Заслати еФеСБешників проворних,
Під шелупонь вдягнутих пацанів.

«Заказа» молодців кругом розставить,
Для страху постріляти горобців.
А як на захист Звіздаря хто стане,
Мочити треба тих захисників.

Кричати їм щосили: «Кара вбивці!»
«Серійний кат!», «Перевертень-Звіздар!»
А як макітра з тулобом проститься –
«Терору остаточний контрудар!» 

Шейх полюбляв підлянку при масовці,
На тему цю він опуса складав.
А Геббельса повчальні настанови
На практиці не раз застосував.

Брехав спокійно юрмищу народу.
Щоб вірили, він страху наганяв,
А коли зовсім гнав велику воду,
Якнайчастіше греблю відчиняв.

Він підстелить соломки не цурався.
Щоб не забитись, способи знайшов.
А коли дощ раптово починався,
Сухим між крапель він до жертви йшов.

Тримав себе козирно і фартово.
Фортуну як Богиню величав.
Одній лиш їй ввіряв молитви слово
Й сльозою особиста поливав.

Шейх розумів, що це епічне шоу
Не піде без акторів і кіна.
Чимало підрядив добра такого,
Аби ридма ридала вся страна.

Ось режисер вже трудиться, неначе
Уже не волохатий, лисий Джміль.
Та лицедіїв купка на додачу,
Горілки море, щоб не вийшов хміль.

І традиційно – рідних жертв невинних
До плахи ближче, камери на них.
А Звіздаря напічкати морфіном,
Щоб лика не в’язав і щоб притих.

Ну, наче все, прилігши на дивані,
Кальян свій заспокійливий курив.
А поки Шейх перебував в нірвані,
Нукер закуски з винами накрив.

Опівдні рівно, за дзвінком візиря
Ввійшов маестро – точний, як завжди.
З футляром, орденами на мундирі,
Не гнуть його ні роки, ні труди.

На заздрість всім літа не мають сили
Над дубом цим, крислатим і міцним.
Колег давно кістлява покосила,
Для нього сам нечистий є своїм.

Малюта із пошаною вклонився,
Футляр поставив бережно у кут.
– Ось за наказом я твоїм з’явився.
Який заказ мене чекає тут?

– Зустрітись радий я, Малюто милий.
Проходь та розкажи, як ти живеш.
А ти нівроку, ставний і при силі,
Тебе старим ніяк не назовеш.

Як сумно, що доводиться стрічаться
Не дружньо, а у суєтних ділах,
Важливих для керуючого братства,
Не допустити щоби бунт та крах.

Ти уяви – накрили душогуба
В палаці, ще із наших братанів.
Він замочив десятки правдолюбів,
Зізнався сам і повністю дозрів

Нести сувору кару перед людом.
Макітру маєш ти йому знести.
Звичайно, ми при цьому не забудем
Від себе всі підозри відвести.

Перетравив Малюта не відразу,
Вина для заспокоєння налив,
Три рази сьорбнув, кашлянув три рази,
Примружився і так прошепотів:

– Виходить, щоб гріхи невідмолимі
Та всі кінці у воду заховать,
Мов барана повинні побратима
На людях урочисто ми рубать.

У нього ж друзі є, сім’я і діти.
Кінцям, напевне, не побачим край.
То ж, може, краще буде відпустити?
Накличемо біду, ти так і знай.

– Не можна, і одна на те причина –
Бо він Звіздар і знає все завжди.
Те, чого знати зовсім не повинен,
Нас закладе, ти тільки жди біди.

– Мені то що – я чоловік військовий,
Як наказали – виконав наказ.
Але я розумію вже з півслова,
Куди веде кровавий жереб нас.

– Веде туди, як братія вказала,
Без зайвих слів, в означений момент
На площу. Одягнутись за уставом.
Тобі з собою взяти «інструмент».

– Туди ж веде сама нечиста сила –
Малюта тихо-тихо прошептав.
Такі слова володаря збісили,
У відповідь він злісно просичав:

– Ти звір і я. І щоб не дати маху,
Ми разом йдем, а нарізно – хана.
Гостри сокиру, підлаштовуй плаху,
А іншого шляху у нас нема.

Невже не бачиш, до стіни приперли
Та перекрили чорні всі ходи.
Живемо, доки скіпетр не поперли,
А як попруть – то всім тоді кранти.

Нам відступати нікуди з тобою,
Позаду в нас, вважай, сама Москва.
Якщо відпустим віщуна на волю,
Вважай пропала наша голова.

А совісті нечистої жаління
Та хлопчики криваві у очах
Хай лібералам тереблять сумління.
А ми, сліпі, не бачимо цей жах.

Зізнайся, часом не заслаб, Малюто?
Не затремтить рука в урочний час?
Та пом’ятай, яку тверду валюту
Отримаєш за цей складний заказ.

– Я не вожу гарбу, – Малюта промовляє,
– І я не їм ні сіна, ні вівса.
Що в моїх силах – суто обіцяю:
Дивись, сокира гостра  мов коса.

Частина 4. Страта
Росія страту смутою стрічає.
Бунтує люд по селах і містах.
Правителя останнім словом лає
І вимагає правди у судах.

А армія чиновників завзятих
У плату за хабарний свій постій
За шейха хвилю гонить заповзято:
«Заплатить терорист за злочин свій!»

Ну а орда опричників гуляє.
Який там суд,  або законний хід!
Вони вас в’яжуть, луплять й відправляють
Кого в темницю, а кого «в розхід».

Щодня страшніше, жах уже як звичка.
І знов через галерного раба
Невинна кров поллється наче річка –
Росії вічна карма і журба.

На ранок страта. У серцях тривога,
Навіть у тих, хто зовсім без душі.
Поплічники не довіряють Богу,
Їм на підмогу воїнство спішить.

Під шум машин крізь сутінки холодні
В оселі заповзав незримо жах.
Він гнав людей. Мільйони вже, не сотні
Виходили зі свічками в руках.

Вогні зливались у безкрає море.
Москви проспекти натовп запрудив.
Авто не пройде, проштовхнеться той лиш,
Хто надзвичайно палко захотів.

До ранку із усіх околиць дальніх
Зійшлась на Красній площі вся Москва.
По ящиках під марш фундаментальний
Йшов репортаж про нашого волхва.

Перевертень він був і вбивця сотень,
Безжальний маніяк і терорист.
Як випускник московських підворотень –
Запеклий наркоман та ще й садист.

Десь роздобув підробні документи,
Астрологом придворним ворожив.
Ну а вночі один, без асистентів,
У підворотнях жертви сторожив.

А жертви всі – прихильники свободи,
Відомі прав людських захисники,
Улюбленці і шейха, і народу,
Росії совість, слава та мізки.

Впіймався маніяк в покоях Шейха,
З сокирою ховався під столом.
Якби не пильна сексопільна гейша,
Співали б ми за шейхом вже псалом.

За злочини серійні та криваві
Проти народу, шейха і братви
Призначив трибунал найвищу кару.
Вердикт єдиний – рубка голови.

По-різному народ ці брехні слухав.
Хто знали шейха і його кляли,
Ховали очі, затуляли вуха,
До ешафоту якнайближче йшли.

А ті, хто розуміли все буквально,
Під вигуки: «Ну треба ж так! Бандит!»
Горілочку ковтали капітально
Й про ворона страждали, що кружить.

Масовики зібрались й гармоністи –
Гуляй, братва, та все вогнем гори!
Від Шейха підрядили їх чекісти –
Народний дух підняти догори.

Ця тактика завжди відволікала
Народ від дум про це гірке життя,
Яких завжди і так було чимало,
Від прикрого російського буття.

Так під масовку маси розділили
На простаків та мислячих людей.
Останні щільно площу запрудили
Й уперлися в диявола музей.

Поліції не вистачало сили
Щоб вгамувати стільки вільних душ.
У п’ять рядів загати утворила,
Аби не вліз на плаху навіть вуж.

Звичайно, і сексоти там тинялись,
Оповіщали, хто й куди іде.
А в бункері – прискіпливий аналіз,
Куди братву «базар» цей заведе.

І без сексотів зрозуміло стало,
Що недалеко шейху до біди.
Цунамі це чекає лиш сигналу –
Малину завалити у гнізді.

Що армія? Яка там охорона?
Цунамі все зрівняє до нуля.
Галера шейха в океані тоне,
Не скриєшся й за стінами Кремля.

Між братанами прокотився гомін:
«Навіщо накликаємо біду?»
Шейх засичав: – Чи ви забули, хто ми?
Інакше нас на страту поведуть.

Не їх, а нас, ви бачите різницю?
Їх обкрадаєм, нам щоб жирувать.
Невже для вас це досі таємниця?
Чи, може, мітку чорну надіслать?

Тут і Малюта поруч на дивані,
З фурляром проміж величезних ніг,
Їм нагадав про справи у дувані
Та про обшак ще нагадати встиг.

– Дуван ділити – злі ви, мов собаки.
Свій куш за рідну матінку рідніш.
А як борги потрібно повертати,
То вам на дно би залягти скоріш!

Якщо вагатись, то тоді кранти нам.
Гайда на страту, нам вже час іти.
Знести макітру, а попу з кадилом
Все освятить, гріхи щоб відвести.

Повірте, це цунамі добре знаю.
Як голова покотиться, в цю мить
Вони свої права позабувають,
І розбіжаться, "руки щоб умить".

Затихне буря ця сама собою,
І розбредеться по оселях люд.
А нам з чесною нашою братвою
Спокійно керувати й далі тут.

Принишкли урки. Що ж тепер робити?
Пахан і кат, як водиться, зійшлись,
А ти між ними будеш клятий-битий.
Погодилися й мовчки піднялись.

Шейх міцно тиснув душогуба руку
В критичний перед стратою момент
Їх змови, що для влади запорука
Та головний сатрапа інструмент.

У ризницю поквапився Малюта,
Де спецкостюм ретельно зберігав:
Червоний пояс, що для страти суто,
Йому сам шейх колись подарував.

Грабки із лайки та шкарбки із фетра   
Посол Ірана кату надіслав.
Малюту в маскараді цім секретнім
Його собака б навіть не впізнав.

Все дійство готували у соборі,
Диригував ним той же лисий  Джміль.
Поп попереду, а за ним про горе –
Поють "черниці" з шоу "Водевіль".

Під траурною стрічкою портрети,
Що із музея шейх презентував.
А лисий Джміль трагічні ці сюжети
Риданням рідних смачно приправляв.

Під сльози, співи, прапора відмашку
На площу з боку Іверських воріт
Оракула три вороні конячки
Тягли під мірне цокання копит.

А він стоїть, хрестом розкинув руки.
Тепер його не кожен би впізнав.
Терпів, напевне, він пекельні муки,
Перш ніж своє зізнання підписав.

І посмішка замріяна блукає
На густо загримованім лиці,
Немов востаннє у небес питає,
Що пережить судилося в кінці

На цім шляху його до ешафоту.
Невже злодійський задум пахана –
На Звіздаря списати всю достоту –
Підтримає країна мовчазна?

Юрба спочатку жахано мовчала:
Що з чоловіком скоїла братва!
Та враз загомоніла, заволала
Видовищем збентежена Москва.

Ворони, гави, всі пташині зграї –
Мов чорна пелена на небесах.
На поміч Спаса звали з небограю:
«Яви свої, син Божій, чудеса».

Розгублена Москва немає гадки,
Невже по колу знову, як завжди?
І знову бунт, і знову все спочатку?
Та з ким, за що, навіщо і куди?

За ким іти? Хто їм не дасть пропасти?
Навіщо і на кого працювать?
А може, і самим почати красти
Та з молотка Росію продавать?

Пірнути знову у війну та горе.
Невдовзі прийде вже нова братва,
Швиденько докачає нафти море
І згине на офшорні островах.

Тим часом тягнуть вороні конячки
Вантаж поміж поліції рядів.
Мовчить Звіздар, ні стогону, ні плачу,
Байдужий і до судей, й до катів.

Юрбі дарує посмішку блаженну,
Допитливо на небо задививсь.
Вже не лякає страти дика сцена,
Сузір’я кличуть у бескрайню вись.

І знову за сигналом режисера,
Вслід за конвоєм, трохи в стороні,
Завершивши кортеж цей невеселий,
Виходить кат в багряному вбранні.

Позаду блазень, що безперестанно
Погрожує сокирою юрбі:
Потрібно буде – кожного дістанем,
Дивись, сокира плаче по тобі.

Кат йшов вперед і впевнено, і чинно,
Вдивляючись в юрби бентежний шал.
Він ясно передбачив всю картину,
Як ляже штиль, коли прийде фінал.

Він не бажав оракула згубити,
Тим самим приховать свої гріхи.
Робив роботу чесно, діловито
І гнав від себе каяття думки.

Сказати правду, різноросів расу,
Яку так легко можна одурить,
Яку женуть мов стадо, мов рабмасу,
Або ж мов глину можуть замісить,

Якій спочатку вішають медалі,
А потім і саджають, і січуть,
Яку «стрижуть», мордують, прогинають,
За грати чи в психушку волочуть,

Він зневажав. З цим почуттям роками
Ніс по життю каральний інструмент.
Ось і тепер холодними руками
Він виконає вирок у момент.

А хто тут має рацію в цій справі?
Чи, може, помиляється, на жаль?
Від Бога влада, отже суд кривавий
Угодний Богу. Ось і вся мораль.

Так добрели до лобного причалу.
Черниці пісню затягли свою.
Священник кропить, стражники сигналу
Ждуть від Джмеля і табачок жують.

Конвой бідаку вив’язав із рами,
Живого ледь на плаху затягнув
І до стовпа над натовпу бедламом 
Пеньковою мотузкою припнув.

Чекає кат на липовім підмостку
На широко розставлених ногах,
Мов статуя застиг і вже не острах
Вселяє в душі, а панічний страх.

Через ворота Спаські під фанфари
Повзе кортеж броньованих машин.
Це сунуть пахани смурні як хмари,
Як чорний їх паризький габардин.

Фетр борсаліно, палиці-свинчатки,
Стволи при них, матюччя й перегар.
Мов мафія із західних тридцятих
Зійшлась на страту, ніби на піар.

Сукно і стиль з розвинутого світу,
Ниток російських й в спідньому нема,
Оскільки тільки бомби і ракети –
Приорітет російського Орла.

Як атомні ці бомби сотворили
Раби в шарагах за жратву одну,
Балансом миру все це охрестили,
Холодну зачинаючи війну.

Добра цього без міри наклепали,
Щоб сто разів планету спопелить,
А люди мирні у той час не знали,
Де туалетний папірець купить.

Спасибі Богу, сил зосталось мало.
Абсурдний устрій, жалюгідний лад.
Безмірні перегони доконали –
Союз сконав, як глиноногий гад.

Він розвалився, на шматки розпався.
Розор спіткав облудну сторону.
Ось тільки казус небезпечний стався –
Весь арсенал дістався пахану.

Фарт надзвичайний, дивовижний спадок –
З боєголівкою всім світом керувать.
Тепер уже розвернеться нащадок:
Одних лякати, іншим – продавать.

Таки сбулося навісне видіння,
Яке пророк побачив Іоан:
На «блід коні» начальник управління
Боєголівок ядерних – пахан.

Тримається весь світ на волосині:
Реальне пекло – не пекельний сон.
Шантаж страшний, небачений донині,
І зримо предстає Армагеддон.

А тут і про стабільність вже легенда
Пішла по всіх губерніях гулять.
Блажен, хто вірить – пахана агенти
Припинять батьківщину оббирать,

Лякати світ, принижувать свободу,
Судити, душі праведні губить,
Катами бути для свого народу
І бісами державними служить.

Стабільність – що приховує це слово?
Це зона, піраміда і тюрма.
Такої ось стабільності основи
Пахан й братва заклали недарма.

Це все, чому в спецшколі їх навчили,
На це лиш здатні слуги сатани.
Вас у могильний морок опустили,
Там буде гірко, винні ви самі.

Допомагати вам ніхто не стане,
Сухими ви не вийдете з води.
А шлях єдиний – бунтівне цунамі
Врятує світ від спільної біди.

Поплічники вже встигли всі зібратись,
Вовки в законі жмуться й скавулять.
Всі кваплять шейха на поміст забратись,
Штовхнуть промову, а в фіналі кат.

А Джміль свою картину колобродить.
Під ручки шейха віддано узяв.
Ляка, мовляв, затемнення надходить,
Йому приватно доповів Звіздар.

– Невже хоч слово вимовити може
І у світил про долю запитать?
Не додивився ескулап наш, схоже,
Був несумлінний – ось і результат.

– А ще крізь маячню додав потому:
«Ярило зникне, й голова впаде –
А потім  – Всіх прощаю і додому
Лечу, і не шукай мене ніде».
– Дивись, знайшовся астронавт Христовий,
Йому давно пора на небеса.
Не те що я – спортивний і фартовий,
Ні, недаремно вибрав себе сам.

Люд гомонів зловісно і сердито,
Навколо пальця їх не обведеш,
Джекпот їм обломився знаменито:
Зійшлись замовник, кат і жертви теж.

Усе тут об’єдналось воєдино
Навколо плахи, де народу – шквал.
Цю різнобарвну і страшну картину
По всіх каналах Джміль передавав.

Надія на обличчі Звіздаревім.
Середньовічний незворушний кат.
Черниць скорботний голос кришталевий.
Відрізано, як завжди, шлях назад.

Пахан слова не кидає на вітер,
Пообіцяв мочити без судів.
Не обманув, тут ніде правди діти:
«Юрист»  совковий, ясно і без слів.

А як інакше, зовсім журналюги
І правдолюби жити не дають.
Не поважають пахана-злодюгу
І з братанами боротьбу ведуть.

А це вже навіть гірше тероризму –
Як їх навчити паважати нас? –
Виходить, для стабільності вітчизни
Малюту викликати раз по раз.

А люд простий, хіба він розуміє
Державницькі резони пахана?
І шейх братву ослухатись не сміє
Він служить їй, як пес або шпана.

Хоча й не дурень, та слабкий оратор,
Балакати незримий фронт не вчив.
Бо, крім легенд про шпигунів завзятих,
Нічого толком він не проходив.

Ось і тепер дійшов до мікрофону,
По вухах масам клацнув п’ять разів,
На Звіздаря, що майже непритомний,
Зирнув і з перебоями повів:

– Брати і сестри, рідні росіяни,
Вершити треба нам законний суд.
В цей день плачу, скорботи і зітхання
Злочинця ми зійшлись карати тут.

На місці ми спіймали цю потвору,
Сокирою людей чимало вбив.
І доказів тому ми маєм море.
Сповна оракул плаху заслужив.

Малюта все з-під маски бачив ясно, 
Пізнав свій легендарний інструмент.
Та всі його помітки спритний майстер, 
Прибрав, як звинувачення момент.

Замовлення робились в рукавичках.
Малюта діло свято поважав.,
Лукавий майстер Звіздаря відбитки
На топорищі кілера зібрав.

Підробки курси і фальсифікацій,
Як видно, про запас йому пішли:
На слідстві всіх убитих артефакти
В підвалі у оракула знайшли.

Спрацьовано все чисто, шито-крито.
Але ж народ не вірив шейху вже.
На брехні всі орав несамовито:
«Удав! Убивця! Злодій! Людожер!»

Шейх не знітивсь, підняв угору руку,
Та океан бурхливий не стихав.
Ще почекав і мікрофон постукав,
А потім голосніше вже сказав:

– Погляньте на портрети жертв невинних.
Пресвітлі лики в рамах золотих,
Вони повік величні і нетлінні,
Помстимося за геніїв своїх.

На панихиді кожній ви просили,
Щоб злодія зловити й покарать.
За кров найкращих громадян Росії.
Розплати час, не можна вибачать.

Як відв’язали вартові бідаку,
То несусвітний розпочався шквал.
Народ кричав, жбурляв усе на плаху –
Любий предмет, що в руки потрапляв.

Тремтіла площа. Вікна вилітали.
У натовпі стріляти почали.
Та тільки ж як застрелити цунамі,
Умовити обурення вали?

Сказився шейх: «Що хочете? Кажіть вже!»
– Божись! Божись! – В народа на вустах.
– Клянуся зараз при митрополіті,
А якщо треба, прийде патріарх.

– Божись, чекісте, зараз, на колінах, –
Весь натовп, невгаваючи, кричав.
Впав на коліно «агнець неповинний»
І знак Джмелю домовлений подав.

І через мить, о диво, із собору,
Так, що завмерли душі і серця,
Впливла платформа тихо і нескоро
З фігурою Верховного жерця.

Завмерло все. І вище ешафоту
Платформа цю фігуру підняла.
Чудова, поза сумнівом, робота!
Все спрацювало. Буря залягла.

Вся площа разом стала на коліна
У мить, коли Святійший хрест підняв
І промовляв слова благословіння.
Малюта лиш мов статуя стояв.

Душа його в ту мить озвалась жахом,
На мозок знов налинула пітьма.
Відвідала у ці хвилини плаху
Всіх жертв безвинних незліченна тьма.

Кружляли в танці, хоровод водили
Навколо плахи весело вони,
Ніскільки в своїй смерті не корили
Малюту, мов нема його вини.

Він бачив, як вони його жаліють.
Розрадити старого хочуть ті,
Чиї життя не волею своєю,
Рукою ката він укоротив.

Він говорив: – Солдат я, наказали. –
Вони кивали всі разом йому.
Вони Малюті мов би все прощали,
А він не міг повірити: «Чому?»

І ось, відчувши катове сумління,
Один лиш голос докором звучав,
Як лейтмотив жахливого видіння:
«Все пом’ятай!» – татусь йому шептав.

А вежа вже дванадцять відбивала,
Коли на площу серед біла дня
Нічна пітьма негадано упала,
Цього не враховував пахан Кремля.


Кордон омону зостраху хрестився,
Черниці враз забули всі слова,
А диск світила місяцем закрився
Й прощальне світло кинув на волхва.

Його останні промені торкнулись,
Стояла ошелешена юрба.
Від світу навіть сонце відвернулось,
А місяць почорнів немов журба.

– Затемнення – для милості знамення! –
Молила на колінах вся Москва.
Та шейх не знає, що таке прощення,
Не відає, що є такі слова.

Ошукана юрба в пітьмі стояла,
Відмовив їй поплічник сатани.
По «ящиках» нестямно «Ні!» лунало,
Здавалось, вічна чорнота луни.

Малюту замутило, так співпало,
Спіткав новий затемнення удар.
Сокири змах – і голова упала
На жолоб, на юрбу, на тротуар.

Розвиднилось. На пласі діловито, 
Під захистом «Заказу» молодців
Палив полковник, поруч шейх накритий,
Звіздарь у воду канув, слід зотлів.

А на сокирі – підсумок розплати –
Звіт кров’ю, не змива його вода:
«Поганий шейх! Хана йому! – і дата,
І підпис – Відлітаю, ваш Звіздар».

І шейх летів у зграї журавлиній
З надією, що ті його спасуть.
Чекав на нього в позахмарній сині
Страшний і нехамовнічеський суд.
Завершив Джміль своє епічне шоу:
«Лише від Бога влада нам дана.
Бог дав – Бог взяв». Й Росія вже готова
Під іншого лягати пахана.

Ще під одне чудовисько чекізму,
Під тих же людожерів еФеСБе,
Під їх державу злоби і садизму,
Де мла у млі та й доля шкереберть.

Де кожен крок – безвихідь або пастка,
Для тих, сумління в кого ще не спить.
Бо Шейх-крадій та вся розбійна паства
Готові у “сортирах їх мочить”.

На жаль лишилось їх напрочуд мало.
Чекізма ера марно не пройшла.
Весь вік мела, саджала, виганяла,
Так спорожніла та на ніц зійшла.

Частина 5. Післямова
Я зовсім не хулитель русофобний,
Не політолог, не поет, але ж
Росії відчуваю я хворобу,
Якій нема ні ліків, а ні меж.

Безвихідь ці рядки продиктувала.
Завжди порочний, запропащий шлях.
Підступність, пиха й лінь опанували,
Недуга давить і наводить жах.

Кінця нема хворобі цій нестерпній.
Страждань уроки – наче всі дарма?
Живим нема життя, спокою – мертвим.
Приїхали – охранка у керма.

А філерів відверто зневажає
Весь розум світу, та й Росії теж,
Оскільки бачить й достеменно знає,
Куди орда скеровує кортеж.
Аби була б лише одна охранка,
Але ж це держсистемний кримінал,
Що поєднав бандитів і Луб’янку.
Час золотий для нечисті настав.

Як це можливо: крізь часи пропащі,
Терор ЧеКа, ГУЛАГ і сталінізм
Віддатися чекістському злощастю
Й сьорбати все життя його чекізм?

Відверто так воно перетворило
На ситну годівницю крадіїв
Країну, її люд невередливий,
Скарби землі, дари її ланів.

Невже дарма терпіли ці страждання,
Мільйони положили на полях
Війни та комунізму будування,
Щоб знов – на нари, під конвой, в ГУЛАГ?!

Був раб ЧеКа й навіки ним зостався,
Однак, як той глитай або ж павук,
Він до галери клану присмоктався,
І край надій став краєм для розпук.

І якщо хтось у клана на дорозі
Рабу під себе не дає гребти,
Омонівці на стрьомі, завжди в змозі
Тим дисидентам голови знести.

Завдання нині у раба складніше.
Раніше шпигував лиш для ЧеКа.
Тепер його галеру клан колише, 
З боярами баластом по бокам.

Під крилами раба імунітету
В Кремлі малина лігвище знайшла.
А пристрасть їх до шари держбюджету
Мамону й шейха під вінець звела.

Благословила цей союз гріховний
І очі затулила на все це 
Російська вища братія духовна.
До змови підрядили еРПеЦе.

Забула церква – вчора ще громило
Її  Кремля безбожне зле мурло.
Пташок співочих жорстко заморила
Лиш за моління, щоб мурло пішло.

Куди пішло? Він ні на крок від трону.
Там, за стіною, дім казенний жде.
В Кремлі він хоч живий, а без корони
Не проживе й хвилиночки ніде.

Той маніяк, що біснувався всує,
Чумою білий світ нагородив,
А цей – ЧеКа та еРПеЦе парує
Й нових фашистів ліпить із «горил».

Раз пощастило тому психопату:
Не спромоглись А-бомби залудить.
Зате тепер вони у паханата.
Гадає світ – «To Be or Not to Be?»

А у братви своя турбота й пастка –
Мочить в сортирах, без вини саджать,
Хабар боярський кришувать за частку,
Що пахану потрібно відкатать.

Поруки коло тут працює чітко,
Немов «котли» примхливі у раба.
Їх не ляка ні Бог, а ні решітка,
Ні помста, ні прокляття, ні ганьба.

Та раб і сам готовий поживитись,
Шлейф буревію тягнеться за ним
Із Франкфурта на Пітер і в столицю,
Де для мамони квітне Третій Рим.

А люд шкребе останнє на податки,
Та дна нема в кишенях пахана.
З них, як касапи  кажуть, «взяткі гладкі»,
Що впало у общак – вважай хана.

Тут механізм увесь, отруйне жало,
Корупції одвічне джерело.
Усі нитки розтягнення держави
Ведуть у Кремль до шейха самого.

Корупція країну добиває,
Вона їх прапор, кредо, Бог і дім.
А загрібних безмірно поважає
Відкатом щедрим на рахунок їм.

Лафа що море – ні кінця, ні краю
Для олігархів та крутих чинів.
Жере Россію падальників зграя
Законів мимо та в обхід судів.

Крамольну змову величають «дружба»,
Немов не розуміють пацани,
Що несумісні «дружба» їх і служба.
Ну, звісно, бо «в законі» братани.

Хто заважає, тих вони саджають
Спочатку на роки, тоді – на вік,
Чи запросто в під’їздах забивають,
Щоб місце знав та прикусив язик.

Щоб пам’ятав, що еФеСБе десниця
Дістане всюди непокірних жертв.
Немає спасу, засланий убивця
Їх знайде й нажереться людожер.

Чекісту ще в дитинстві прищепили
Вітчизну до безглуздісті любить
У надзвичайно збоченому стилі –
В екстазі мордувати і мочить.

Терором вчора комунізм кували,
Тепер бабло більйонами кують.
Там для ідеї світлої брехали,
Тут за наживу чорну упечуть.

Той комунізм чекізмом був насправді,
Тепер надійний ідеал знайшли –
Мамону для раба – сватів заслали
І на престол водночас возвели.

Недовго вже, як пара ця поквапно
Зіллє Росію в дальні береги.
Порве на клаптя, висмокче до краплі.
Залише вам пустелі та борги.

Та ще страшніше – ця нелюдьська зграя
Себе замурувала у Кремлі
Й маневри підготовчі починає 
Останньої трагедії землі.

І знов розтлінним Заходом лякають,
Нацизму розростається чума.
Як завжди «нацпредателей» шукають,
За всі проріхи на яких вина.

За те, що люд від чарки вимирає,
На Захід мізки плинуть, мов щепа,
Що держбюджета вже не вистачає
На примхи сибарита із ЧеКа.

І вже на «нацпредателей» народу
Сезон відкрився, єгеря сурмлять,
Щоб бандерлогів незручну породу
Добити, наче стерхів-журавлят.

Так спишуться усі злодійства хунти
На особистих шейха ворогів,
Ну а народ радянського ґатунку
Звик до розправ і навіть полюбив.

Тепер вже тільки бокових призначить,
Замовити каральні їм діла.
Права людей нічого тут не значать –
В одних руках мірило і мітла.

Засланець біса сів у вас на троні,
Огульно судить, краде та вбива.
А люд в алкоголічному синдромі,
Йому на все довкола наплювать.

Вони проголосують за пахана,
Чекіста, фараона, хоч кого,
Аби у склянки дно не висихало.
Оце для щастя треба їм свого.

Погодиться на все сп’яніла маса.
Нажаль тверезих мало і вони
Єднаються під стягом «несогласних».
Рятуй їх Боже правий й борони.

Поки іще не став ти на коліна,
Тверезий люд, поки не спився ще,
Кремлівську гидкопакосну машину –
Не лагодити, а трощити вщент.

Піти на все – з незгоди в непокору.
В бойкот, ембарго, саботаж піти,
В ремісію, імпічмента докору,
В Гаагу, Страсбург, далі вже куди?

А далі, як там ленінці учили?
Вокзали, пошта, телеграф, мости.
Так прадіди свої поклали сили –
Гражданка, братовбивство і хрести…

Доведена країна вже до краю
Провалля, де ні світла, ні тепла.
Але якщо не знищити цю зграю,
Кому криві потрібні дзеркала

Росії, що викривлює охранка,
Пихаті особісти при кермі,
Брехня відверта, що без перестанку
Плететься у облудному Кремлі?

І бруд цей безперервно заливає
Усі кутки, де йде життя просте,
В пропиті мізки змієм заповзає,
Імперська де пухлина вже росте.

Над золотом Кощій в палаці чахне,
Що ллє йому розпильників братва.
Та Руссю тут давно уже не пахне
В багні брехні, крадійства, кумівства.

Скажіть по правді, ви ще не втомились
Від тих помоїв з кривди та хули,
Від шкуродерів, що в кермо вчепились,
Та навмання країну повели?!

Опам’ятайся, горесна Росіє,
Не гордість треба тішити й страждать,
В три шиї гнати шейха камарилью
І всю його єдинососів рать.

Не ви ідіть до нього, бандерлоги,
До вас хробак повинен приповзти
На покаяння, глист чекістоногий,
І пожиттєвий термін понести.

Скажи, галерний раб тобі навіщо,
Гебіст-мочильник, гірший за чуму?
Галера вже давно з дірявим днищем.
Орда нових готує жертв йому.

Сарказм облишим, звернемось до суті.
Не для сарказму місце – для журби.
Так склався світ потворний, ниций, лютий,
Де виживуть лиш хами та раби.

Мамони-хами надра розоряють,
Раби-чинуші хабарем трясуть,
Опричники жахають, наїжджають,
Кують кайдани й рабство стережуть.

Тут фея заявляється – стабільність
Для хунти і чиновних крадіїв.
Ну а холопам, щоб затьмарить пильність,
Ніхто горілки зроду не жалів.

Пробачим їм. Що бачили? Що знали?
Вони ніколи вільні не були.
Сдолавши іго, кріпаками стали,
А потім у колгоспи, загребли.

І знов Совок. Та що ж робити, братство?
На котре коло кляча понесла?
В неволю знову, в допотопне рабство.
Вам не набрид начальник та вохра?

Але в рабами зліпленій споруді
Ще жив бунтарський Прометеїв дух.
Він зневажає рабство та облуду
І будить вільний та неспинний рух.

Підніме він свої повіки гнівно.
До волі знов прокинеться жага.
ЧеКа незримий фронт предстане зримо,
Люд схаменеться, й зашумить шуга.

А ворог цей підступний і лукавий,
Змінявший комунізм на мамонізм.
Він – тероризм, і він садизм кривавий,
Диявол поліїзмий. Він – чекизм!

Із нібито «прибічника» народу
Переметнувся в іншу іпостась –
В охранку мафіозного доходу
Від бандерлогів, шельмуватий тать.

Як гопник він Росію взяв нальотом,
Погнав в розбій робітників й селян.
А нині роздуванив живоглотам
Залитий кров’ю пращурів дуван.

Робітникам він клявся і селянам
Всі землі і заводи дарувать.
Та кинув, зрадив. Отче Незрівняний!
О Господи, невже і це прощать?!

Тепер у храм вповзає помолиться,
Який палив ще вчора й руйнував.
Чекізму біс над вірою глумиться,
Невже ніхто чортяку не впізнав?

Ні слова, ні півслова покаяння
За звірства ВеЧеКа чи КаГеБе,
Ну а сьогодні жертви і страждання
Лягли вже на сумління еФеСБе.

Контора ця – прямий нащадок зграї,
Яку плекали пращури її.
Чекізму орди гірше за Мамая –
Одвічні, не прибулі, а свої.

Як не назви, він – кат, чекіст, диктатор,
Що мордував, винищував людей.
Облудний, примітивний термінатор
Росію знов у «Котлован»  веде.

Його хоругви як фашизму стяги
Спалити б на майданах у містах,
А дармоїдів виселить в гулаги:
Для них якраз цей «рай» на болотах.

Цікаво, як цих нелюдей розводять,
В кайданах Батьківщину щоб тримать?
Ні, не жінки таку мерзоту родять.
Не можуть мами нелюдів рожать!

А продукує ці гидкі створіння
Раборозплідна фабрика Кремля.
Без каяття, без жалю і сумління.
Як їх виносить матінка-земля?!

Народ їм ворог, бо завжди незгодний,
Тому і небезпечний хунтарям.
За те його під суд, Кремлю угодний,
А там по тюрмам, зонам, таборам.

Тиранів хвилі котяться й відходять,
Але кати в пошані зазвичай.
Вони між вами. Легко їх знаходять,
Коли орда збирає «урожай».

Як прохідний пішак, диктатор кожний –
Бездушний раб на службі в сатани.
Завдання він виконує безбожне:
«Росію швидко в зону оберни!»   

Дамо належне рабському старанню –
Штовхнув країну в війни і розор,
А бакси від держави розкрадання
Пливуть, як завжди, за кордон – в офшор.

При цьому лає легітимний Захід,
Хоч сам на гроші Заходу кутить.
Та із труби не довго буде капать,
І дармовий закінчиться кредит.

Коли ресурси поколінь наступних
В циліндрах світу догорять дотла,
Їм в спадщину від глитаїв підступних –
Лиш діри від озону і зола.

Ще років десять рабського натхнення
Й страна піде на паперті просить.
А лицарі, Мамони ополчення,
Уже на островах готові жить.

У підсумку – небачена картина
Вже подана на премію за мир:
Банкує раб, зібравши воєдино
Цвіт й кольори планети на турнір.

До чого ж щедрий! Припиніть розмови!
Наклепники, замовкніть назавжди!
Не свій бюджет на іграшку зимову
Він кинув, і ніхто не ждав біди.

Собою сам лукаво милувався
В костюмі миротворця-фізрука.
Вогонь ще тлів, а тать уже зібрався
І на братів погнав свої війська.

Оце так ницість! Нижче не буває!
Рекорди віроломства всі побив.
Сам Вельзевул медаль йому вручає
За ницості, що раб його вершив.

Єство шпигунське, що створити може?
Грабує все, погано що лежить.
Гризе хробак гордині і тривожить,
Прекрасно розуміє, що творить.

А отже і пробачення не буде
Ні на землі, а ні на небесах.
Він гореносець. Православним людям
Жаліти б гада. Пробачать - ніяк!

Він меншого трясе і мучить брата,
Наділ сімейний силою забрав.
Тією, що дісталася як плата,
Аби він частку цю охороняв.

Виходить, вкрав ці бомби та ракети
Гарант – підступний провідник війни.
Виходить, кинув брата і планету,
Всіх ошукав поплічник сатани.

Такого світ не бачив бандитизму,
Цинічно віроломної брехні
Від пакту комунізму і фашизму
Аж до крадіжки кримської землі.

Уже пройшло три чверті від століття
З тих пір, як ставсь одностатевий акт.
Від фюрера з генсеком в лихолітті
Проріс чекіст мерзенний, як той пакт.

Цей Моль, якого жаба влади душить,
Все прагне повернути час назад.
Надумав рятувати братські душі,
Наводити в чужій оселі лад.

Спочатку «врятував» братів Кавказу,
«Порятував» і заграбастав Крим,
А далі  в рятувальному екстазі
Спасе Єрусалим і навіть Рим.

Майдану «порятунок» теж підстроїв,
Сто душ невинних в рай переселив.
Сто патріотів вознеслись в герої
Руками його снайперів-горил.

А той літак курортний, пасажирський,
З туристами, ученими, дітьми
Збив з бодуна артилерист російський.
Обломки, трупи. Замовляв? Прийми!

Ось тільки фактів не проси. Їх досить.
Твій почерк. Де іще знайдеш такий?
Вломився в дім, куди тебе не просять,
Порядок рабський нав’язати свій.

Крушив будинки, кинув гинуть човен, 
Вогнем напалма попалив дітей!
Перелік жертв далеко ще не повний,
Як біс Кремля «спасав» своїх людей.


А що, коли дочок нещасних біса
Терор в свої заручники згребе?
Невже й тоді не дійде до гебіста?
Невже й тоді на згоду не піде?

При цьому звірстві над своїм народом
Чужі навіщо гори і лани?
Напевне прикро – «менший» брат свободу
Цінує більш, ніж рабства кайдани.

Ні, не шахрай він, навіть вже не злодій,
Пустир душі, могильник-некрофіл.
Він мародер – йому би в чай полоній,
Або в літак під буків артобстріл.

Земля Русі даремно ще чекає
Тих, що оселі кинули, селян.
А він наділ сімейний відбирає
На пустки, сміттєзвалища, бур’ян.

Отож, преміювать не поспішайте.
Ідеї всі у предків він украв.
Ось їх посмертно ви і улещайте.
А він косив під Спаса й блефував.

Спасіння – блеф. Чекай, чекіст, спокути.
Дивився світ – грабує брата брат.
Учора – брат. Сьогодні – ворог лютий.
Навік неприятель – блискучий результат!

Ні, не навік! Проклятий вічно буде,
Хто к нам в оселю із мечем прийде.
Палає схід, вогонь несуть не люди,
А Моль нечистий й свора нелюдей.

Генсеки так спасали побратимів,
Насіння «щастя» в танках їм везли.
Тепер спитайте у спасенних ними,
Яким презирством проросли лани.
А їх країна аж від «щастя» сяє,
Від синіх кур синіє небокрай.
Чекізм народу душу спопеляє.
Рабу – відрада, для катів це рай.

Та головне, добробуту в Росії,
Як щастя, з ліхтарями не знайдеш.
Своїх він дерибанить що є сили,
Їх рятувати нікому, авжеж.

Він їх з екранів слиною годує
Сліпої ворожнечі з гноєм зла.
З брехні промивку мозку їм готує
«Великий Брат» – в Росії знов імла.

Він відібрав їх імена і знаки,
Нести примусив різні ахінеї,
Мовляв, інопланетні ми козаки,
Рятуєм від бандерівців людей.

В розкладі цьому, при тилах «хрєнових»,
Він краще, ніж війна, не міг знайти.
Зганьбив Росію, підірвав основи,
Так хоч братів на волю відпусти!

А глуповців  – рабів Левіафана –
На Захід, на погибель, на ганьбу.
Під лихоманки склянку від пахана –
Росії хрест – на відчай, на журбу.

Росію він як Глупово представив,
Війною і розбестив, й спокусив.   
Брехливістю і ницістю прославив,
Весь світ на ворогів перетворив.

Тепер спитайте наймитів убитих,
Які вони в могилах бачать сни?
Або літак, його війною сбитий,
«Хотят ли русские, хотят ли  русские,
Хотят ли  русские войны?»
Сам у лайні, він думав вся планета
Його з ним буде жерти й розгрібать.
Змій долітався. Вже не буде злету.
Драконів убивати – не звикать.

Прокинься, Земле! Знов не помічаєш
Укусів гада? Чи йому простиш?
На карту став усе, що зараз маєш,
Та тільки не проспи, не пропусти.

Нехай паскудства світ не вибачає
Гаранту – провокатору війни.
Він братовбивця, віроломний Каїн.
Кров брата пролилась з його вини.

Розплата дійде і до Нюренберга,
Туди веде злочинця доля зла.
Шуга зачистить нечисть цю і скверну.
Спливуть усі ганебні їх діла.

Не треба тільки розмовляти всує.
Бий в дзвін, але набат, не благовіст.
Світ стрепенеться, Бог тебе почує.
А сірих звірів – під облаву в ліс.

А якщо ні, то сталкери у зоні
Водитимуть вцілілих по стежках,
Які пережили в своєму домі
Руїну, апокаліпсис і крах.

Їм не знайти привабливого щастя.
Все джерело розкрадене до дна.
І із руїн чекістського безчасся
Уже не встане давня сторона.

Вже горда не підійметься Росія
Чванливість духу, горе без ума,
Розор землі, небес глухих бессилля,
Начальник, зона, вишка та сума.