Маме Бориса
Как можно было мерзость прописную
На трон страны замученной поднять?
Опять злоба лютует и банкует,
Опять рыдает безутешно мать.
Ведь сколько раз его предупреждала,
Что этот Моль везде подстережёт.
Бранила за открытое забрало,
А сердце знало – он его убьёт.
И вот убил и тут же телеграмму
На девичие имя настучал,
Мол жаль его, простите меня мама,
Не зря же ваш сынок меня ругал.
Хулить меня – опасная затея,
За мной лишённый разума народ.
Он за вождя и пьяную Расею
Ну хошь кого замочит и порвёт.
Совсем немного домочить осталось.
Чекизма эра не пропала зря.
Сто лет мелось, пыталось, изгонялось
За веру, за отчизну, за царя.
А мама только головой качала.
Жизнь вроде понапрасну истекла.
Красивым, добрым, честным воспитала,
Чтоб пуля из Кремля его достала,
А нечисть безнаказанно жила.
Матері Бориса
Як можна цю мерзоту, що лютує
Було на трон країни допускать?
І знову злоба тішиться й банкує,
А матері лишається ридать.
Вона не раз його попереджала:
Злостивий Моль колись підстереже,
А він відкритим залишав забрало
І мати знала, що недовго вже.
І ось — убив. І швидко телеграму
Цинічно й незворушно настрочив:
Так шкода, ви пробачте мене, мамо,
Ні, не дарма ваш син мене хулив.
Мене хулити – небезпечна справа,
Народ за мною божевільний йде.
Він за вождя і за хмільну державу
Розірве – не сховаєшся ніде.
Вже небагато треба домочити —
Чекізму ера не пройшла дарма.
За сотню років стільки люду вбито
Що місця де ховати вже нема.
А мати тільки голову схилила.
Вже не змінити цей страшний фінал.
Порядним сина, на біду, зростила,
Кремлівська куля, щоб занапастила.
А нечисть далі правила свій бал.
День Победы
Победы день ваш пахнет ладаном.
Кровь на руках, тюрьма-страна.
Всё извратило племя адово
Свобода – рабство, мир – война.
День Перемоги
День перемоги пахне ладаном.
Кров на руках, весь край – тюрма.
Пекельне племя бреше й краде.
Свобода – рабство, мир – війна.
Ода Шарику
Как стыдно спать, как тошно есть,
Дышать с ним воздухом одним
И ощущать, как правит спесь,
Дворняга Шарик – сукин сын.
Галерный раб, шпалерный клоп,
Квасной кичливый патриот,
Болотный хмырь, чумы микроб,
Чекист, ворюга и сексот.
Ода Шаріку
Ганебно спати, їсти і
Повітрям дихать з ним одним.
В неславі править і ганьбі
Дворняга Шарік — сукин син.
Галерний раб, шпалерний клоп.
Квасний брехливий патріот,
Болотний хмирь, чуми мікроб.
Чекіст,злодюга і сексот.
Россия – не агрессор
Нет Иванов, вы вовсе не агрессор,
Как впрочем даже и не Иванов.
Не отжимали Крым коварним бесом,
Чужой не разоряли дом и кров.
Не ваши буки боинг расстреляли
С учёными, туристами, детьми.
Не вы детей напалмом посжигали,
И Курск не вы топили, чёрт возьми!
Не вы полоний к чаю добавляли
И газ Норд-Осту, тоже ведь не вы.
Не вы дома сограждан подрывали,
Не вы грозили пеплом из Москвы.
И наконец не вы убили Борю.
Рабком ваш это чётко доказал –
Минуту памяти, достоинства и горя,
Избранник ни один не поддержал.
Так кто ж вы Иванов, как не паскуды,
Изгои мира, сеятели зла,
Рабы Левиафана и Иуды,
По вам давно звонят колокола.
Росія — не агресор
Ні, Іванов, ви зовсім не агресор,
Хоча, по суті, і не Іванов.
Не віджимали Крим підступним пресом,
Не руйнували дім чужий і кров.
Не ваші руки боїнг розстріляли
Із вченими, туристами, дітьми.
Не ви дітей напалном спопеляли,
“Курск” не топили, Боже сохрани.
Не ви полоній додали до чаю
І газ Норд-Осту, звісно, теж не ви.
І вибухи осель – не ви, звичайно.
Не ви лякали попелом з Москви.
І зрештою, не ви убили Борю.
Рабком ваш переконливо довів —
Мить пам’яті, і людяності, й горя
Обранец шанувати не зволів.
Так хто ж ви, Іванов, як не паскуди,
Вигнанці світу кожен, як один,
Раби Левіафана і Іуди.
По вас давно невтішно дзвонить дзвін.
Парад
Не праздные, а траурные флаги
Вы нынче на парад должны нести.
Победа Пира только на бумаге,
А в результате – Господи прости!
Вы всё опять ни за понюх просрали,
Он дал вам шанс и вот к чему пришли:
Страну свою без боя проиграли,
Прожрали, растаскали, пропили.
Парад
Ні, стяги не святкові, а жалобні
На цей парад повинні ви нести.
Ця перемога Піровій подібна,
А в результаті – Господи прости.
Ви знову все, до ґудзика, просрали,
Він дав вам шанс і ось куди прийшли:
Країну всю без бою ви програли,
Прожерли, розтягли і пропили.
Чуркину
Как кстати дипломат России
Про безнаказанность сказал,
Язык изысканный, со стилем.
В гробу Чичерин хохотал.
Чуркіну
Доречно дипломат Росії
Всім про безкарність розказав,
Красою мови вразив, стилем.
В труні Чичерін реготав.
Совет
Пройдут и эти лихолетья
И этот канет в ад сексот,
Но как без боли и без плети
Лечить отравленный народ?
Даю вам антидот-микстуру
От чванства, лени, кумовства,
От плутократии, халтуры,
Вранья и взяточничества:
– Учитесь братцы и учитесь!
Как Вова Первый завещал,
Но ради Бога не рядите
Чекистов вы на пьедестал.
Им, в ими созданом ГУЛАГе,
Баланду тощую хлебать,
Салагу петушить беднягу
И из параши выгребать.
За век мучений и насилья
Ответ они должны держать,
Лишь только так с колен Россия
На путь достойный можешь стать
Порада
Це лихо промине поволі,
До пекла піде й цей сексот.
Та як без батога і болю
Полікувати цей народ?
Даю вам антидот-мікстуру
Від пихи, ліні, кумівства,
Від ошуканства і халтури,
Шахрайства і хабарництва.
Учиться, браття і учиться,
Як Вова Перший заповів.
Але, благаю, відречіться
Ви від чекістів-паханів.
Їм в їхнім власному гулазі
Одну лиш баланду сьорбать,
Щоб кожному, немов салазі,
Біля параші вигрібать.
За лихоліття і насильства
Дістати мусять по ділах.
Лише тоді з колін Росія,
Ти станеш на пристойний шлях.
«Да скифы мы, да азиаты мы»
А. Блок
Покайся, чванная Россия,
Как гореносец, как злодей.
Тьмы и страдания мессия,
Угроза миру, лиходей.
Откуда столько злобы дикой?
Ужель татарская орда
В тебе проснулась или скифы –
Враги покоя и труда
Опять набеги совершают
И сами головы кладут,
За что и сами-то не знают,
Но не для них упорный труд.
Их маета одолевает,
– «Да скифы мы, скитальцы мы.
Крушим, ломаем, убиваем,
Но если строить – так увы!»
«Да скифы мы, да азиаты мы»
А. Блок
Гордині сповнена Росіє,
Себе розкаянням зігрій –
Страждання й темряви месія,
Загроза світу й лиходій.
Несеш ти тільки злобу й лихо.
Невже прокинулась орда
В тобі. Чи пробудились скіфи –
Мов по зимі стрімка вода.
Вони вершать набіги знову
І голови самі кладуть,
Така для них буття основа,
Така насправді їхня суть.
Їх марнота весь час долає.
– Був скіф колись – тепер москаль.
Ламаєм, нищимо, вбиваєм,
А будувати – ні, на жаль.
Именины сердца
Сегодня на сердце праздник.
Сегодня летаю я.
Меня обозвали мразью
Швондеры из Кремля.
За стол с собой не сажают
И чарочку не нальют,
Но крепко видать уважают
Коль мразью своей зовут.
Сподобился я, спасибо.
Поскольку для них я мразь,
То значит пригож для мира,
И только лишь им не в масть.
Но гляньте на этих дядей,
Ведь каждый изгой и гад,
С трибуны глазел парадной,
На допотопный парад.
А патриоты в угаре,
Сыны победившей страны,
Пропили её, проиграли,
Без боя и без войны.
Іменини серця
Сьогодні на серці свято,
Сьогодні літаю я.
Мене прокляли затято
Швондери із Кремля.
За стіл чомусь не саджають
І чарочку не наллють,
Напевно, все ж, поважають –
Якщо мерзотою звуть.
Сподобився я, на диво,
Мерзота якщо для них,
Від того я вже щасливий,
Що добрим є для своїх.
Погляньте на їхнє свято,
Там кожен ізгой і гад
З трибуни дививсь пихато
На допотопний парад.
А патріоти в угарі,
Країни своєї сини,
Пропили її, програли
Без бою і без війни.
Валерии Новодворской
Россию накрыли сумерки.
Свинцовая мгла кругом.
Нет Лерочка, ты не умерла –
Ты пала в борьбе с врагом.
Ты яркой своей кометой
Пронзила холопский мрак.
На всех доставало света
Химер разглядеть впотьмах.
Ползущих чекистов шкуры –
Вампиров – "героев" дня,
Госдумы карикатуры –
Паноптикумы Кремля.
А под стенами притихший,
Сражённый ангел лежит,
Навеки крылья сложивший,
Как боинг буками сбит.
Фашисты-славяне славят
Как брали отцы Рейхстаг,
Но павшие разве знали,
Что все обернётся так.
Что жизни свои сложили
За лживый, безумный мир.
Что дети на их могиле
Устроят шабаш и пир.
Так Карфаген твой Лера
Разрушит себя и сам,
И западная галера
Причалит к его брегам.
Валерії Новодворській
Росію накрили сутінки,
І сива навкруг імла,
Не вмерла ти. В битві з лютим
Ворогом полягла.
Кометою ти яскраво
Холопські осяяла дні.
Щоб світла не бракувало
Розгледіть химер в пітьмі.
Повзучих чекістів шкури —
Вампірів — “героїв” дня.
Госдуми карикатури.
Паноптикуми Кремля.
Під стінами янгол тихий
В останнім сні спочивав.
Навіки крила пониклі,
Мов збитий боїнг поклав.
Фашисти-слов’яне славлять,
Як брали батьки Рейхстаг,
Та мертвих вже не спитають:
Чому все змінилось так?
Віддали життя і сили
За цей божевільний світ,
Щоб діти на їх могилі
Шабаш влаштували свій.
Так Карфаген твій, Лєро,
Зруйнує і сам себе.
І західна вже галера
Під берег його гребе.
Загадка России
Была ли мать? Повидимому нет!
Без чувств, без угрызений, без сомнений,
Без пуповины вынырнул на свет,
С хвостом, как тот Володя, но не гений.
Из грязи прямо угодил на трон.
Чекизма шкуру, чем её отмоешь?
Сто лет в крови, сто лет Армагедон –
Когда ж Россия вспрянешь и завоешь?
Когда протрёшь нетрезвые глаза,
Гордыню чванную и спесь свою оставишь,
Раскаешься в молитве и слезах
И в преисподню упыря отправишь?
Загадка Росії
Чи мав він матір? Певно, не було.
А може, стався збій на рівні геннім.
Без пуповини народилось зло,
З хвостом, як той Володя, та не геній.
Із бруду він прямісінько на трон,
Чекізму шкуру, чим її відмиєш?
Сто років – кров, гряде Армагедон –
Коли ж, Росіє, встанеш і завиєш?
Коли очиці п’яні продереш,
Коли залишиш пиху і гординю
І сльози каяття коли проллєш,
І упиря коли до пекла кинеш?
Ларисе Чулпан
Чулпан-Лариса, милый друг,
Ты столько судеб проиграла.
Ролей достойных мудрый круг,
Так как же ты могла, шалава,
На сговор с дьяволом пойти?
Пусть даже за святое дело
Продала душу, кто ж простит?
Она в когтях у Азазелло.
Как Анне не могли простить
Стишка кровавому султану,
Так и тебе не искупить
Подачек от Левиафана.
Но ты пойми, тогда она
Сыночка тщетно вызволяла,
И с передачею без сна
Трёхсотою в тюрьму стояла.
А бес за Вашею спиной,
Здоровых деток убивает
И артистической душой,
Свои злодейства покрывает.
Ларисі Чулпан
Чулпан Лариса – Божий дар,
Ти стільки доль людських зіграла,
Шляхетних ролей дивний чар.
Ну, як же ти могла, шалаво,
На змову з сатаною йти,
Хай за святу гуманну справу?
Безсмертну душу не спасти,
Тепер втішається лукавий.
Як Анні не змогли простить
Вірш для кривавого султана,
Так і тобі не відмолить
Подачок від Левіафана.
Про Анну запитай: чому? —
З в’язниці сина визволяла
І з передачею в тюрму
Трьохсотою всю ніч стояла.
А біс за спиною твоєю
Безвинних діток спопеляє.
І артистичною душею
Свої злодійства покриває.
Трус не играет в хоккей
Да! Трус в хоккей конечно не играет.
Но "Шайбу! Шайбу!" истово орёт.
Он за своих архаровцев хворая,
Ну хоть кого на части разорвёт.
А спорт крутым и добрым быть обязан.
Победа с пораженьем – общий труд
И ритуал прощальный крайне важен,
Спектакль закончен, деньги не вернут.
Но русский дух обидчивый и гордый.
Ему плевать на ваше серебро.
Команда харкнула во всё воронье горло
И укатила, матерясь зело.
А завтра новый день – похмелие финала.
Так стыдно, что обидно не запить.
Вы и финал, и совесть проиграли,
Не отыграться и не отмолить.
Боягуз не грає в хокей
Так, боягуз в хокей не буде грати,
Хоч репетує: “Шайбу! Шайбу!” він.
Щоб за своїх до крові вболівати,
Ще сто прокльонів кине навздогін.
А спорт крутим і добрим має бути,
Поразка й перемога в парі йдуть.
Що зроблено, того не повернути —
Скінчилося, грошей не повернуть.
Російський дух вразливий і пихатий,
Йому на ваше срібло наплювать,
Команда матюкнулася затято
Й поїхала під грізне: вашу мать.
А завтра день – похмілля від фіналу.
Так соромно, лишається лиш пить.
Фінал й сумління вчора ви програли,
Не відігратись і не відмолить.
Судьба снайпера
Как может он любить такую власть,
Когда весь мир его брезгливо хаит?
Из десяти четыре скажут тать,
А трое тварью бешеной облаят.
Припомнят двое титул педофил,
Как в пузик пацана при всём народе...
Один лишь снайпер молча сторожил
Его заказ в зловонном переходе.
Никто не вякнет больше мразь иль тать,
Народ проглотит бранные словечки,
А Чикатилы будут процветать,
И снайпер в думу попадёт конечно.
Доля снайпера
Як сам він любить владу отаку,
Коли весь світ хулить його і лає?
Негідником дві треті наречуть
Й мерзотою третина називає.
Також згадають титул педофіл,
Як хлопчика в животик при народі...
І тільки снайпер якісно зробив
Його “заказ” в брудному переході.
Ніхто не бовкне більше: мразь, чи тать.
Народ ковтне слова крамольні й бранні,
А Чикатіли будуть розквітать,
І снайпер в думу попаде, звичайно.
День агрессии против Чечни 11.12.1994
День агрессии против Грузии 08.08.08
День агрессии против Украины 02.03.2014
Злодейств кровавых каждый день
Ему ни до, ни после смерти
Мы не простим. Чекизма тень
С ним наползла, фашизма черти
С ним поползли по всей земле
И даже небо зачертили.
В кошмарном, обморочном сне,
Такого мы не проходили.
Лишь деды наши и отцы,
Спесь окаянных испытали,
А семя их – охранки псы –
Россию вновь в острог загнали.
В угоду Моли чинят суд,
Безбожно лгут, безмозгло правят,
Крадут, казнят, казну трясут,
В чаду похмельном беса славят.
Братоубийства смертный грех
Россию опустил в изгои.
Кровь братьев на руках у всех,
Кто потакал ГэБэ герою.
Не отмолить, не смыть вовек,
Позор страны, позор народа.
Пасует двадцать первый век
Перед блефующим уродом.
Так век двадцатый пасовал,
Целуя психопату ноги,
Пока сапог не застучал
На целовальников пороге.
Из смрада пекла выполз гад
В наш сад, пока ещё зелёный.
–"Господь, верни его назад.
Невыносим чекистский ад!" –
Берёзы молят, шепчут клёны.
День агрессии против Чечни 11.12.1994
День агрессии против Грузии 08.08.08
День агрессии против Украины 02.03.2014
Злодійств, які не бачив світ
Йому ні до, ні після смерті
Не вибачаємо і слід
Кривавий з пам’яті не стерти.
Розлізлись біси по землі
І навіть до небес дістали.
У найжахливішому сні
Такого ми не уявляли.
Діди недавно і батьки
Від зла лукавого страждали,
Але невдовзі ястребки
Росію знов окупували.
На користь Молі чинять суд,
Безбожно брешуть, ницо правлять.
На смерть карають і крадуть,
В хмільнім шаленстві біса славлять.
І братовбивства смертний гріх
Росію вже зробив чумою.
Кров братська на руках у всіх
Поплічників ГеБе героїв.
Не відмолити, не відмить,
Ганьбу країни і народу.
Пасує наш буремний вік
Перед блефуючим уродом.
Так вік двадцятий пасував,
Цілуючи фашистам ноги,
Допоки чобіт не стукав
На цілувальників порозі.
З смороду пекла виповз гад
До саду, що іще зелений.
– Господь, верни його назад,
Туди, де дідько – його брат.
Берези молять, шепчуть клени.
Больному злу в день рождения
Как нужно ненавидеть свой народ,
Чтобы загнать на новый круг чекизма?
С марксизмом не прошло, теперь пойдёт
Путём обыкновенного фашизма.
Ну как не обожать такую власть –
Своих рабов подняла до изгоев.
Она не может не убить, не красть,
И не готовить сыновей к убою.
Она хранит своё больное зло,
Сама себя при этом прикрывая.
Вот так Россие-матушке свезло –
Бесправная, разграбленная, злая.
Так вкривь и вкось дорога пролегла
В чекистский ад и в морок беспросветный.
Пришла из мглы, во мглу опять сошла,
Не оставляя шансов для рассвета.
Хворому злу на день народження
Як можна не любити так людей –
Загнати на новий виток чекізму?
З марксизмом не пішло, та зараз йде
У напрямку звичайного фашизму.
Ну як цю владу палко не любить?
Своїх рабів вигнанцями зробила.
Не може, щоб не вкрасти і не вбить,
Синів своїх на власних війнах вбила.
Боронячи своє паскудне зло,
Себе при тому завжди покривала,
Росії пощастило, так пішло —
Безправна, пограбована, кривава.
Так навскоси дорога пролягла.
Чекістське пекло, морок до останку.
Прийшла з імли, знов у імлу пішла
Не залишила шансів для світанку.
Русским Ване и Варе
"Мне кажется порою, что солдаты..."
Расул Гамзатов
Был Ваня патриот России.
Жизнь за царя свою сложил.
Жене Варваре объяснили,
Что Ваня будто и не жил.
О безымянном мол герое
Никто не должен вспоминать,
А все сомнения покроют
С лихвою тысяч двадцать пять.
Ведь Ваня и того не стоит!
Пять сотен баксов и молчок.
Детишек велик успокоит,
А Варю – новый мужичок.
Солдат убитых испаренье –
Венец творенья палачей.
А душ, куда переселенье?
Неужто снова в журавлей!
Бойцам невидимого фронта
Сжигать Ванюх не привыкать,
Им бабы новых нарожают,
Кидать их неперекидать
В походный чудо крематорий –
Конечный пункт "отпускников",
Бесславно сгубленных героев,
Ничейной армии бойцов.
Золой «героев» удобряют
Новороссийские луга,
Кто похоронен – укрывают,
От всех – и близких, и врага.
Но тщетно от своих сограждан,
Хранят гостайною секрет.
Ведь люди видят в стае каждой
Ванюх и машут им вослед.
Росіянам Вані й Варі
"Мне кажется порою, что солдаты..."
Расул Гамзатов
Був Ваня — патріот Росії,
Життя він за царя поклав,
Дружині Варі пояснили,
Що він на світ й не поставав.
Про безіменного героя
Ніхто не мусить пам`ятать.
А всі страждання заспокоять
Назавжди тисяч двадцять п`ять.
Бо Ваня і того не вартий,
П’ять сотень баксів і мовчок!
Велосипед дітей розрадить
Й новий для Варі мужичок.
Бійців тим часом спопелила
Чергова витівка катів.
А душі мертвих де поділись?
Чи знову в білих журавлів?
Бійцям невидимого фронту
Палити трупи не звикать.
Жінки іще народять нових,
А цих швиденько повкидать
В похідний диво-крематорій –
Кінцевий пункт “відпускників”
Безславно згублених героїв,
Нічиєї армії бійців.
"Героїв" попіл розвівають
На Новоросії луги.
Кого поховано? Не знають
Ні ближні, ані вороги.
Дарма від громадян ховають
Бійців кремованих сліди,
Бо люди бачать в кожній зграї
Ванюх й махають, як завжди.
Казалось, демократия пришла
Огонь ещё мерцал в конце тоннеля.
Казалось – демократия пришла,
Но пьяный царь, с глубокого похмелья
Чекисту предоставил удила.
И тут пошло по террориста плану,
Разбой – друзьям, а недругам – ЧеКа.
Обученный тротилу и нагану,
На мокрое не дрогнула рука.
Лишь дрогнула спасти детей Беслана,
Матросов Курска дрогнула спасти,
А лайнер пасажирский иностранный
Не дрогнула... О Боже, не прости!
Ты не прости паскудства криводушья
Гаранту – провокатору вражды,
Ножа в спине от Каина-братушки,
Обиды горечи и горести беды.
Здавалось, демократія прийшла
Вогонь ще жеврів у кінці тунелю.
Здавалось, демократія прийшла.
Та п’яний цар з глибокого похмілля
Подарував чекісту вудила.
І все пішло по терориста плану —
Розбій — для друзів, недругам ЧеКа.
Він навчений тротилу і нагану.
На “мокре” не тремтить його рука.
Рука тремтить – спасти дітей Беслану,
Або матросів “Курська” врятувать,
А Боїнг збити, Боже незрівняний,
Не затремтіла. Як же пробачать?!
Пробачити паскудство не повинні
Гаранту – провокатору біди
Ножа від брата-Каїна у спині
І гіркоту образи назавжди.
Вам нужен царь!
Вам нужен царь! Нетрезвым и убогим
Хоть есть кого свергать, но избирать –
Я Вас молю – не надо ради Бога!
Пора себя хоть каплю уважать.
Пора глаза продрать. Кто управляет? –
Пахан перефарбованный в царя.
Стервятники над жертвами летают,
Заказы получая из Кремля.
Страна в руках мокрушника в законе.
Опять в крови московская земля.
Сто лето одни убоища на троне
И сотни лет страданий – всё зазря.
Уроки все и все мученья даром,
Ничто не зацепилось в головах,
Храпит страна и дышит перегаром,
Проспав своё паденье и крах.
Вам цар отрібний !
Потрібен цар вам п’яним і убогим.
Кого звергати є, та обирать
Я вас молю, не треба, ради Бога!
Пора себе хоч трохи поважать.
Погляньте лише, ви кого обрали? —
Пахан, перефарбований в царя.
Стерв’ятники над жертвами кружляють,
Виконують “закази” із Кремля.
Країна в кігтях злодія в законі.
Російська знову у крові земля.
Сто років упирі лише на троні
І знов країна в лапах упиря.
Уроки всі і всі поразки – дарма,
Ніщо не зачепилось в головах,
Хропить країна, диха перегаром,
Проспала вже занепад свій і крах.
Что ты принёс?
Что ты принёс? Одну лишь боль,
Лишь горе, слёзы и обиду.
Страну свою загнал в юдоль
Лжи откровенной, очевидной.
Ты отнял веру в жизнь, в людей.
Попрал любовь и нашу дружбу.
Иуда, Каин, Фарисей –
Что может быть на свете хуже?!
Разор, завал, распил, разбой...
Власть захватила тать и нечисть.
Детей бросают на убой
И без имён кидают в вечность.
Страна поехала с ума,
Не дал Господь благоразумья.
Всем умным – горе от ума,
Безумным – сила от безумья.
А сила есть – зачем им ум?
Безумство недра разоряет,
Страною правит наобум,
И землю братьев отжимает.
Опять наш шарик голубой
На тонкой ниточке подвешен,
А бесов снова тянет в бой
Всбесившийся кремлёвский леший.
Що ти приніс?
Що ти приніс? Один лиш біль.
Лиш горе, сльози і образу.
Летять прокльони звідусіль
І світу цілого відраза.
Відняв ти віру у людей,
А що від дружби ти залишив?
Іуда, Каїн, Фарисей,
Що може бути в світі гірше?!
Розпил, занепад і розбій —
Нечистий все довкола нищить,
Дітей штовхає на забій,
А імена ховає вічність.
Од віку розуму нема.
Чому так? Господи, помилуй...
Розумним — горе від ума,
Безумним — від безумства сила.
Навіщо розум? Сила є!
Така, що надра пограбує,
На мир і злагоду плює.
І брата рідного катує.
І знову кулька голуба
Тримається на волосині.
А бісів кличе знов на бал
Упир кремлівський божевільний.
14-летний итог
Ну что свершил моллюск чекистоногий?
Опять загнал миллионы в конуру,
В узилище безликих и убогих,
В ловушку света – чёрную дыру.
Он ложь возвёл до звания героя,
А честность до измены опустил
И всю кривую эту паранойю
Рабкомом мракобесов утвердил.
А для холопов умиротворенья,
Стукач Святейший бесу подпевал,
Чтоб мира эти кривопредставленья
Народ как Отче Наш воспринимал.
А что народ? – Залитыми шарами
Упёрся в ящик с верою в царя
И в царствие с кривыми зеркалами –
Не зря их всех имеют, ох не зря!
И Йагупоп незря их отряжает
В бессрочный отпуск – пухом им земля,
Да не своя – укропная, чужая,
Как не любить такого короля!
Ну как не слать владыке телеграммы,
Со света не земного, а того,
Не вынуждал чтоб папу он и маму
От сына отрекаться своего.
Чотирнадцятирічний підсумок
Ну що зробив павук чекістоногий?
Загнав мільйони знову у нору,
У яму для безликих і убогих,
У чорну і безвихідну діру.
Брехню назвав чеснотою й геройством.
Запроданство – як доблесть об'явив.
І цю несамовиту параною
Через рабком прислужників провів.
А для холопів сплячого сумління
Стукач Святійший бісу підспівав.
Щоб не зосталось сумнівів і тіні,
Щоб все народ як Отче наш сприймав.
А що народ? Залитими очима
Уперся в “ящик” з вірою в царя
Із дзеркалами, ще з совка кривими.
За дурнів всіх їх мають недарма.
Тим часом Йагупоп їх відряджає
В відпустку вічну — пухом їм земля.
Та не своя, укропівська – чужа їм.
Як не любити цього короля?
Не слати як владиці телеграми
Зі світу не земного, а того,
Не змушував щоб тата він і маму
Від сина відрікатися свого?
Без слёз и имени
Ну разве могут русские мужи
Без лжи, что так Россию «украшает».
Страна во лжи без просыпу лежит –
И ложью ложь как пледом укрывает.
Вам обещали – встаните с колен,
Достоинство и честь свою спасёте.
Опять обман, опять чекизма плен,
Опять в плену стервятников живёте.
Ни правды, ни свободы не видать
Невольникам чекистского кичмана.
Осталось только горькую глотать
Да танцевать под дудочку пахана.
Ну, а всего отвратней и мерзей,
Что всё не в такт, без толку и без лада.
Однажды спел Кремлёвский соловей –
Сыр выпал и весь мир услышал гада.
Как лодка утонула, как в дома
Тротил для тренировки затолкали,
Как душегубов, «вежливых» весьма,
«Спасать» чужие земли подряжали.
Их загоняли в «отпуск погостить» –
В ответ «Гостинец 200» получали.
Пытались террористов забомбить,
Но бомбы лишь невинных убивали.
Как, разрушая жизнь чужой страны,
Вы собственные души загубили.
Теперь они в когтях у сатаны,
А прах без слёз и имени зарыли.
Без сліз й імені
Хіба можливо без брехні прожить?
Брехня завжди Росію “прикрашає”,
В брехні країна безпробудно спить
І ковдрою брехні себе вкриває.
Вам обіцяли – встанете з колін.
І честь, і гідність вдасться повернути.
І знов обман, і знов чекістський тлін.
Ви залишились в ланцюги закуті.
Не бачити свободи й правди вам —
Невільникам чекістського кичману.
Залишилося знову по сто грам
І танцювати під брехню з екрану.
Ні в такт, ні в лад. А кров собі тече,
Ридає світ від кривди і терору.
Раз заспівав кремлівський соловей,
Сир випав і весь світ почув потвору.
Як човен потонув, в оселі як
Тротил для тренування заштовхали,
Як найманців, скажених, мов собак,
Чужі країни рятувати слали.
В відпустку відправляли відпочить,
У відповідь “Груз 200” без упину.
Казали: “Терористів – розбомбить!”
Та бомби їх вбивали лиш невинних.
Руйнуючи життя чужих країн,
Кому ви власні душі запродали?
Тепер вони у кігтях сатани.
Без сліз й імен вас нишком закопали.
МН17
В стране, где человек как мусор,
А тем – хоть не расти трава,
Чекистский Навуходоносор
На запад заявил права.
Сакральной думою исполнен,
На берегу Москва реки,
Патриотизма поднял волны,
И в «отпуск» отпустил полки.
Ну до чего ж хитёр падлюка –
Хоругви загодя убрал,
Чтобы хохол – фашист и сука –
Его «бурятов» не узнал.
А «глупый» мир не понимает,
Откуда «вежливых» орда,
Косая, пьяная, тупая
На танках, буках шла беда!
Он в руки смерть раздал дебилам
А им – как в тире пострелять.
Гражданский самолётик сбили
"Пусть не летает, твою мать!».
Не прав конечно дядя лётчик,
Что над войною пролетал,
В которую чекизма зодчий
Отпускников своих загнал.
А те сгубили деток стаю.
Учёных мирного труда.
Туристов... Кто там их считает?
Как с гуся это им вода.
Потом размажется на брови,
Ресницы, губы и носы,
Косметика от мародёров –
Для русской девичей красы.
Война «священная» всё спишет
И разлетелся как щепа
Невинных прах хохлам на крыши.
А бук угнала шантропа.
Колокола неумолимо
Уже расплаты час звонят,
И из под вил неотвратимых
Даcт бог не увернётся гад.
МН 17
В країні, де людина — бидло,
Якому, на усе плювать,
Відомий всім чекістський лідер
На Захід зголосив права.
Думки сакральні полонили
На березі Москва ріки.
Підняв патріотизму хвилі,
В “відпустку” відпустив полки.
Який же хитрий він, падлюка,
Хоругви перед тим прибрав,
Аби хохол — фашист і сука —
Його бурятів не впізнав.
А світ “дурний” собі гадає:
Ну, звідки “ввічливих” орда?
Що всюди лізе, проникає,
На танках, буках йде біда.
Він в руки смерть роздав дебілам,
А тим, як в тирі пострілять.
Вони літак цивільний збили —
“Хай не літає, вашу мать!”
Пілот, звичайно, в тому винний,
Що над війною пролітав,
Де одержимий люттю Ірод
Своїх “відпускників” зібрав.
Вони дітей згубили, вчених,
Туристів... Хто відповіда
За всіх безвинно убієнних?
Немов би з гуся їм вода.
І ось размазалась на брови,
На вії, губи і носи
Косметика від мародерів —
Все для російської краси.
Війна “священна” все покриє
І полетів, немов щепа,
Невинних прах хохлам в подвір’я,
А бук сховала шантрапа.
А дзвони дзвонять невмолимо
І час розплати вже гряде.
Вже скоро він постане зримо
І не сховаєшся ніде.
Мемориальная табличка
Вопрос - не в "Быть иль не быть?",
А в памятной табличке,
О том, как был царём убит,
Как Гамлет Родину любил,
Решил: "не быть" - приличней.
Король-заказчик мерзко спит,
Терзают приведенья.
– Табличек? Нет, не разрешит!
А на мосту фонарь горит
Свидетель преступленья.
А на мосту цветы горят
Убийцу раздражая,
Их поминальный аромат,
Ему как рвотное, как яд,
И жить, и спать мешает.
Меморіальна табличка
Не в “Бути чи не бути” річ
А в пам’ятній табличці,
Про те, як цар його убив,
Як Гамлет, рідний край любив
Вважав: “Не бути ліпше”.
Король-замовник гидко спить,
Бо привиди терзають.
– Табличку? Геть заборонить!
Один лише ліхтар горить,
Він все, як свідок, знає.
Одні лиш квіти тут горять,
І вбивці докоряють.
Їх поминальний аромат,
Убивці, мов отрути чад,
Заснуть перешкоджає.
Ужели нет совсем стыда?
Ужели нет совсем стыда
И совесть душу не терзает
За то, что россиян орда
Чужие земли разоряет?
Отец их не учил и мать,
И вряд ли проходили в школе,
Что лгать нельзя и воровать,
А убивать грешно, тем более.
Кремлёвский зомби-командир,
Для откровенного разбоя
Зомбировал российский мир
И опустил страну в изгои.
Братоубийство навсегда
Вас заклеймило, россияне.
Позор не смоет никогда,
Ни время и ни покаянье.
Невже не соромно?
Невже не соромно? Невже
Сумління душу не терзає?
Коли орда російська вже
Чужі оселі розоряє.
Батьки цьому не вчили їх,
Ніколи не читали в книжках,
Що красти і брехати гріх,
Ну а вбивати – гріх тим більшій.
Кремлівський зомбі-командир
Задля відвертого розбою
Зазомбував весь “русский мир”,
І наробив з людей ізгоїв.
Вас братовбивство назавжди
Затаврувало, росіяни,
Ганьбу ніколи не зітре
Уже ні час, ні покаяння.
Ко дню чекиста
Из всех бесславных паханов России
Пожалуй нет бесславней и мерзей.
Под миротворцев прежние косили,
Но этот – откровенный лиходей.
Заставил гуннов день чекиста славить –
Мокрушника, садиста, стукача.
Жечь города, собратиев кошмарить
Рядить огульно и рубить сплеча.
И эРПэЦэ благословила хама
Вербованным чекистами крестом.
Сама себе ты вырываешь яму,
Сама танцуешь на гробу своём.
К Европе обративши злые рожи,
Чекисты пляшут жертвенный канкан.
Уже ничто Россие не поможет,
Опять попала в собственный капкан.
Сто лет ярмо опричнины на шее.
Горгона лютая родимая страна
Кидается, пустеет и скудеет
В когтях левиафана-пахана.
До дня чекіста
Серед безславних паханів Росії
Оцей найбільш мерзенний і лихий.
Під миротворців інші всі косили.
А цей – відвертий хам та лиходій.
Примусив гунів день чекіста славить –
Мокрушника, садиста, стукача.
Міста бомбити, побратимів чавить.
Огульно править, зопалу, з плеча.
І еРПеЦе благословила хама
Вербованим чекістами хрестом.
Сама собі ти вириваєш яму,
Гарцюєш на труні своїй козлом.
У бік Європи знову кривлять рила,
Танцюють свій розгнузданий канкан.
Сама себе Росія одурила,
Сама у свій потрапила капкан.
Опричнини ярмо сто літ на шиї.
Країна, мов Горгона навісна,
Бідніє, порожніє і звіріє
У пазурах чекіста-пахана.
Что со страною происходит?
Что со страною происходит?
Найлучшие от них уходят,
А выживают только те,
Кто распинает на кресте.
А тем, скажите бога ради,
Кого пытаются распять,
Кто обворован и обкраден,
Как выживать, куда бежать?
Кого ещё не повязали,
Не засудили, не распяли,
Должны семью свою спасать,
Россию-матушку бросать –
Безумно злобную старуху,
Непоправимую разруху,
Рецидивиста пахана –
Прощайте хамы и война.
Прощай позорная Россия,
С душой карманника-мессии,
Тебя кидает навсегда
Благоразумная среда.
Ну, а грядущий Новый Год
Столетний завершит исход.
А русский вероломный мир
Продолжит самоедов пир.
Що відбувається в країні
Що відбувається в країні?
Найкращі покидають нині,
А виживають лише ті,
Хто розпинає на хресті.
Для тих, кого не розіп;яли,
Але без міри ошукали,
Для тих, скажіть заради Бога,
Куди постелиться дорога?
Всі ті, кого ще не схопили,
Не стратили, не осудили
Родину мусять рятувать,
З Росії-матінки тікать.
Старезна баба божевільна
Вже буде проти них безсильна.
Вони забудуть пахана –
Позаду хами і війна.
Навіки прощавай, Росіє,
З душею злодія-месії.
Інтелігенція твоя
Лишає злодія-царя.
Ну а прийдешній рік новий,
Цей біг завершить віковий.
І віроломний "русский мир"
Продовжить самоїдів пир.
Зараза лжи – ментальная чума
Зараза лжи – ментальная чума –
Из уст в уста легко передаётся.
Россия разом съехала с ума
И разум к очумелым не вернётся.
На чудеса не надо уповать,
Уже сто лет в когтях Левиафана
Душа отвыкла правду отличать
От лажи откровенной и поганой.
Зреть адекватно тоже не моги,
Корёжат факты эНТэВэ уродцы,
Ведь оцепили родину враги
И люто ненавидят инородцы?
– Ну, а за что ж, простите, вас любить?
Вы в мир одни страдания несёте.
Чекистский табор как котёл гудит –
Вы и себя, и шар земной взорвёте.
Cогласно жить – гордыня не велит,
Российский дух неутомимо вздорный
Тлетворный растлевает паразит,
В чекистской шкуре серый волк позорный.
Брехні зараза — розуму чума
Брехні зараза, розуму чума
Розноситься так легко у повітрі.
І вже в Росії розуму нема,
Лише безумство пророста і квітне.
І дива вам не прийдеться чекать.
У кігтях цілий вік Левіафана.
Душа відвикла правду відрізнять
І навіть кривда вже її не ранить.
Реальність їм давно не до снаги —
Всі до екранів НТВ прикуті:
Вітчизну оточили вороги
І іноземці ненавидять люто.
Ну і за що, пробачте, вас любить?
Коли лиш біль ви сієте у світі.
Чекістський табір, мов котел, кипить,
Аби себе і землю спопелити.
Гординя не дає спокійно жить —
Російський дух, злостивий і затятий,
Розбещує пекельний паразит,
В чекістській шкурі сірий вовк проклятий.
А мир оправится
Простите Президент! Я не люблю,
И презираю Вашу честь и нечисть.
Последний Вам привет передаю,
Пока ещё не канули вы в вечность.
Взбесили вы потомственных рабов
Брехливым, озверяющим дурманом.
Марксизм не проканал, чекизм готов
Под знаменем безумного пахана.
Но будет утро, алый свет зари
Едва кресты окрасит на Блаженном,
Со всех земель сойдутся бунтари
Зажечь пожар возмездия священный.
Вы принесли стране такой позор?
Что перечень злодейств совсем не важен.
Нет казни адекватней чем костёр
Для наволочи лживой и заразной.
Вам всем гореть и далее в огне
Пекельном, очистительном и вечном,
А мир оправится не сразу, но вполне,
И возродит любовь и человечность.
А світ постане
Пробачте, Президенте, не люблю
І зневажаю Вашу честь і нечисть.
Останнє привітання надішлю,
Поперед тим, як згинете у вічність.
Розлютили потомствених рабів,
Брехливим, озвіряючим дурманом.
Марксизм сконав, але чекізм ожив
Під стягом божевільного пахана.
Та прийде ранок, стане на порі,
Коли хрести засяють на Блаженнім,
З усіх земель прибудуть бунтарі,
Пожежа помсти опанує землю.
Ви принесли у дім таку журбу,
Всіх злочинів не можна осягнути,
Лише вогонь очистить цю ганьбу,
І наволочі чорної отруту.
Горіти й вам в пекельному вогні,
Як личить всім нечистим та ганебним,
А світ постане, прийдуть ясні дні,
Любов прийде на грішну вашу землю.
Голый король
Унылая страна, банкротства созерцанье.
Опять пришла закатная пора –
Без всякого расцвета увяданье,
И без победы сиплое “Ура!”.
А кто виновен – разве мы не знаем?
Видать Полишенеля издаля,
Мы дружно наши чепчики швыряем
В честь наглого нагого короля.
Ну а король – ни в чём до самых пяток
Один лишь скипетр краденый в руках,
А юные и зоркие ребята
Кричат, что обезумел падишах.
Как безобразно голым быть и серым
И серость крысовидную холить.
Страну отдать в распил «рабам галерным»,
И в воровскую в хазу превратить.
Её сто лет пололи и пороли.
Так выростал чиновных урок класс,
А как созрел он на чекизма поле,
Вслед за страдой пришёл страданий час.
Ты в этот час из пепла не восстанешь,
И выхода из пекла не найдёшь.
Как птица Феникс крылья не расправишь –
Надежда умерла, её сменила ложь.
Голий король
Похмурий край, банкрутства споглядання.
І знов прийшла занепаду пора —
Зів’янення без розквіту, згасання,
Парад без перемоги та “Ура!”
А винен хто? Усі це добре знають,
Полішенеля бачуть всі здаля.
До неба капелюшки підкидають,
Вітаючи нагого короля.
А сам король, і голий, і пихатий.
Один лиш скіпетр крадений в руках.
А безтурботні, гомінки хлоп’ята
Кричать, що збожеволів падішах.
Ну як же гидко голим бути й сірим,
Кохати сірість сірого козла.
“Раби галерні” все вже розпилили,
Країна-хаза цвіллю поросла.
Весь вік її пороли та пололи,
На цьому ріс чиновних урок клас,
А як дозрів він на чекізму полі —
Час на жнива і для страждання час.
Ти у той час із попелу не встанеш,
І виходу із пекла не знайти.
Мов Фенікс, свої крила не розправиш.
Надія вмерла, спалені мости.
Национальная идея
Патриотизм давным-давно
Разоблачённая морока.
Одна на всех земля, одно
На всех светило, одиноко
В ночи бродячая луна
Меж туч на чёрном небосклоне,
Лишь правда не для всех одна
Там где пахан и ложь в законе.
Там по неведомым тропам
На трон злодеи проползают,
Ни стыд неведом им, ни срам –
Свой край до нитки обирают.
Любви при этом им давай
От очумелых патриотов.
Эх, каравай мой, каравай
Из завербованных сексотов.
Национальная идея:
Патриотизмом, как щитом
Прикрыть державного злодея
И развалить страну притом.
Національна ідея
Патріотизм — то вже давно
Розвінчана пуста морока.
Земля одна. А за вікном
Єдине сонце. Одинокий
Десь місяця жовтавий ріг
Для всіх один на небі соннім.
Лиш правда не одна для всіх,
Там де брехня й пахан в законі.
Там по незвіданих стежках
На трон злочинці проповзають,
Їм не відомий Божий страх,
Свій край до нитки обирають.
Любові їм, до того ж, дай
Від очманілих патріотів,
Ой коровай, мій коровай,
Із відморожених сексотів.
Ідея їх Національна –
Прикрити злодія щитом
Патріотичного зухвальства,
А дім свій в розпил та на злом.
Убивать по закону
Ну вот, уже для убивать
Закон особый сочинили,
Чтобы солдатику стрелять
В своих сограждан разрешили.
Вас всех поставят под прицел
Национального гвардейца,
А полуграмотный пострел
Не промахнётся, не надейся.
Он был хозяином тайги,
Стрелял таёжных белок лихо,
А тут Москва, видать ни зги,
Базар, бедлам, неразбериха.
Познал три класса наш стрелок
Но никогда в тайге замшелой
Он не спускал винта курок
На человека под прицелом.
Теперь ему дано судить
Кто из толпы стране угроза,
В кого стрелять, кого простить,
Кого в Сибирь и на морозы.
В одном лице он блиц-судья,
В другом– каратель и убийца,
Но осуждать – ни-ни, нельзя
Закон прикрыл ханты-мансийца.
Московскую прописку он
Получит за борьбу со смутой,
Квартирку тех, кто был казнён,
Медаль "Скуратова Малюты",
А в день Опричника приказ:
«За эффективную работу
Отправить в отпуск — на Донбас,
К меньшому брату на охоту».
Убивати за законом
Ну ось уже для убивати
Затвердили новий закон.
Щоб можна було відправляти
Своїх же громадян на скон.
Вас всіх поставлять під приціл
Національного гвардійця,
А напівграмотний дебіл
Не промахнеться, не надійся.
Він був господарем тайги,
Стріляв тайгових білок хвацько.
А тут Москва. Чи до снаги?
Чи розбереться він зненацька?
Пізнав три класи наш стрілок,
Але в своїй тайзі замшілій
Ніколи не спускав курок
Він на людину під прицілом.
Тепер йому дано судить,
Хто для пахана є загроза.
Кого підстрелити, чи вбить,
Чи до Сибіру на морози.
Суддя в одній особі він,
А в другій – найманий убивця,
Та дорікати хто б посмів –
Закон прикрив ханти-мансійця.
Прописку у Москві тепер
Отримає за розстріл смути,
Квартиру тих, кого роздер,
Медаль “Скуратова Малюти”.
А в день Опричника наказ —
“Окрім прибавки до зарплати,
Стрільця заслати на Донбас,
Щоб на братів пополювати”.
Никогда я не был на Офшорах
Никогда я не был на Офшорах,
Только слышал, как легко у них
Прятать злата краденого горы –
Рай для казнокрадов и барыг.
Манят знойных тропиков объятья.
Банки тайну преданно хранят.
Им плевать, что вкладчики их тати
И что цельно краденый их вклад.
Им плевать, что где-то есть Россия –
Пьяная, беспутная страна.
Её люд бесправный и бессильный,
И пуста державная казна.
Им плевать, что кровь на этом злате
И что руки вкладчиков в крови.
Скупщикам ворованнного платят,
Чтобы скрыть «художества» свои.
Ведь чекисты с чистыми руками
Только в сказках честь свою блюли.
А на деле – злобные жиганы,
Горе для России и земли.
Я не був ніколи на Офшорах
Я не був ніколи на Офшорах,
Тільки чув, що легко там у них
Крадених грошей ховати гори –
Рай для казнокрадів і бариг.
Манять теплі тропіків обійми,
Таємницю банки стережуть.
Байдуже, що гроші ці злочинні
Із країни бідної трясуть.
Байдуже, що десь там є Росія —
П’яна, запропаща сторона,
Люд її безправний і безсилий,
І порожня вже її казна.
Байдуже, що кров на кожнім вкладі
І що руки вкладників в крові.
Скупникам поцупленого платять,
Щоб сховати злочини свої.
Бо чекісти з чистими руками
Лиш в казках героями були,
А насправді – злісні вуркагани,
Горе для Росії та Землі.
Под колпаком у пахана
Приставлена к замочной скважине
Многомильонная страна.
Ну как же вам вольготно граждане
Под колпаком у пахана!
Всем завтра установят камеры
В постели, ванны и биде
Чтоб люди знали все параметры:
Что, как, когда и как, и где?
Чтоб слышали как вы воркуете,
Друзей своих слегка браня.
Вас всех сливают – вы смакуете
Затеи беса из Кремля.
Сегодня вы подписку дали
Чекистов в спальни запускать
И под конвоем грязных тварей
Природы таинство свершать.
Вы свой интим сегодня сдали
На обозрение стране,
Последствий этого едва ли
Осознаёте вы вполне.
Так древнеримский император
Рабов слученье наблюдал.
И гуннов проглядел проклятых,
Вот Рим Великий и упал?
Не потому ли, как ни странно,
Социализм сменил Чекизм,
Хотя грузили нам с экрана
Что маршируем в коммунизм.
И вот в тупик завёл Сусанин –
К замочной скважине: – Ауу!
А нацгвардейцев Чеченстана
Уже ведут стрелять в толпу.
Під ковпаком у пахана
Уся країна під дверима,
Щоб роздивитися сповна.
Чи добре, громадяни, є вам
Під ковпаком у пахана?
Всім завтра вам встановлять камери
У ліжку, ванні і біде,
Відомі будуть всі параметри:
Хто, з ким, коли, і як, і де?
Щоб чули всі, як ви воркуєте,
На що почнете нарікать,
Вас всіх зливають – ви смакуєте –
Затії біса із Кремля.
Ви цим йому дали підписку –
Надгядачів у дім впустить,
Щоб під надзором у чекістів
Природи таїнство вершить.
Ви навіть віддали інтим свій
На глум країні – що за срам?
І наслідки цього найближчі
Напевне, невідомі вам.
Так давньоримський імператор
Рабів злягання оглядав
І гунів проглядів проклятих,
Й Великий Рим назавжди пав?
Чи не тому, хоч дуже дивно,
Соціалізм змінив Чекізм,
Хоч запевняли всіх активно,
Що маршируєм в комунізм.
І ось у кут завів Сусанін
До шпарки у дверях. І чуть,
Як нацгвардійців Чеченстана
Стріляти в натовп вже ведуть.
Грешить бесстыдно непробудно... А. Блок
Грешить бесстыдно непрерывно,
Ещё грешнее петь при том
Патриотические гимны
И обращать свой край в притон.
Ещё грешнее в храм Господний
Смиренным змеем проползти,
Оклад расцеловать холодный
И свечку Богу поднести.
За упокой тому поставить,
Кого намедни заказал,
И имя мёртвого оставить,
Чтобы заказ твой Бог признал.
Чтоб отпустил грешок мочиле,
Чтоб не кошмарил им во сне.
Нет – никогда такой Россия
Не будешь ты пригожа мне.
Грешить бесстыдно непробудно... А. Блок ***
Грішить без сорому, без краю…
Ще більший гріх, як поза тим,
Удавано всяк час гугнявить
Патріотичний піснеспів.
Ще більший гріх – у храм Господній
Смиренним змієм заповзти
Оклади цілувать холодні,
Та свічку Богу піднести
Й за упокій того поставить,
Кого замовив вчора сам.
Аби твоя ганебна справа
Угодна стала небесам.
Щоб Бог простив гріхи мочилі,
Щоб не тривожив мрець у сні.
Такою ти повік, Росіє
Не будеш милою мені.
Мало убить
За всё, что я здесь написал
Меня убить наверно мало.
Хоть мзды я никогда не брал
И не подельничал с вандалом.
И недра ваши не пилил,
Не прятал зелень по оффшорам
И никого не замочил,
Не отравил и не был вором.
Не загружал тротил в подвал,
И не бомбил дома чужие,
И лайнеров не подрывал
В Египте и Новороссии.
Ничьих земель не разорил,
Не лгал взахлёб и не халуил,
Ни на кого не доносил,
По лифтам жертв не караулил.
В толпу, хоть можно, не стрелял,
И не пытал военнопленных,
В тюрьму невинных не сажал,
Не стал чиновником растленным.
Вот так без толку и зазря
В песок жистянка истекала,
Вы правы, Швондеры Кремля ,
Убить меня за это мало.
Мало вбит
За те, що я тут написав,
Мене убить, напевне, мало,
Хоч мзди ніколи я не брав,
Не йшов на змову із вандалом.
І надра ваші не пиляв,
І зелень не ховав в офшори,
В житті нічого я не вкрав,
І діла мокрого не скоїв.
Тротил в підвал не закладав,
Не сіяв зло і горе в світі.
І лайнерів не підривав
У Новоросії й Египті.
Чужих осель не руйнував,
І не брехав на кожнім слові.
Вночі на жертв не чатував
У ліфтах й в темних коридорах.
У натовп теж я не стріляв,
Не катував я полонених.
І неповинних не саджав,
Не став хабарником мерзенним.
Ось так вважайте що дарма
В пісок життя моэ стікало,
І правда, Швондери Кремля,
За це мене убити мало.
И чёлн твой — будет ли причален
К моей распятой высоте? А. Блок
Как популист обязан быть созвучен
Отчаяньям затурканых людей,
Как либерал, не надо глазки пучить,
Я за свободу ваших же детей.
Но вы рабы её не заслужили,
В глазах замёрз и коченеет страх.
Висит изнемождённая Россия
На вбитых революцией гвоздях.
Грядущее отчаянно печально,
Уже сто лет конает на кресте
И никогда челнок твой не причалит
К распятой этой, гиблой высоте.
И чёлн твой — будет ли причален
К моей распятой высоте? А. Блок
Як популіст, залишуся чутливим
До бід німих, затурканих людей,
Як ліберал, хоч хтось обличчя кривить,
Я за свободу ваших же дітей.
Та ви – раби її не заслужили,
Холоне в жилах й крижаніє страх.
Хитається замучена Росія
На вбитих революцієй цвяхах.
Майбутнє безнадійне та печальне,
Вже сотню літ конає на хресті.
І човен твій напевно не причалить
До гиблої, сумної висоти.
Праздничный день
Дай Бог дожить до праздничного дня,
Когда команда – "Встать!" и "Суд идёт!"
И стража злого карлика введёт
В стальную клеть, в пижаме, без ремня.
А за окном каштаны и сирень –
Гаага мирным цветом полыхает,
Возмездия природа ожидает,
По-своему ликуя в этот день.
Святковий день
Дай, Боже, дочекатись того дня,
Як пролунає: «Встати!» й « Суд іде!»
І стража злого карлика введе
У клітку під кайданів дзвякання.
А за вікном каштани і бузок —
Гаага квітне і весна гуде,
Спокута не дрімає і не жде,
Й життя вітає кожен її крок.