***
Славте рідну Україну,
тільки не словами.
Славте ненечку-країну
славними ділами.
Бо коли майданом линуть
гасла балакучі,
Недоторкані в під’їздах
тхнуть сміттєві кучі.
Досить, браття, нам жадати
вдома добре жити.
Засукаємо рукавчик,
та засіймо жито!
Сповна розуму чекати
сенс від славослів’я?
Працьовиті українці
славні хлібом-сіллю.
Ми співали: «ще не вмерла»,
«згинуть вороженьки».
Занурилась біль-ненависть
у любов до Неньки,
Причаїлась під коханням
смерті чорна доля…
Краще так: ЖИВУТЬ Вкраїни
слава, честь і воля!
Заповів святий нам Боже
ворогів прощати.
Звідки ж стільки в нас натхнення
«москалів пиляти»?
Той, хто любить, світлом серця
землю обіймає,
Хто ненавидить – в жалобі
спокою не знає.
Як спроможемось вернути
лад поміж собою,
Коли скінчиться халепа
с клятою війною,
І не буде з нас робити
жебраків держава,
Крикну теж, забувши сором:
Україні слава!
***
Славьте, братья, Украину,
только не словами.
Славьте вы страну родную
славными делами.
Ведь пока майданом льются
лозунги певучи,
Смрад разносят по подъездам
мусорные кучи.
Хватит ждать, что кто-то вручит
нам безбедность быта.
Засучим рукавчик дружно
и посеем жито!
Не в своём уме – лелеять
прок от славословья.
Работящи украинцы,
славны хлебом-солью.
Напеваем: «ще нэ вмэрла»,
«згынуть ворожэнькы».
Чем сильнее ненавидим,
тем роднее к Нэньке,
Притаилась под любовью
черной смерти доля…
Лучше: ЖИВЫ Украины
слава, честь и воля!
Завещал святой Господь нам
о врагов прощеньи.
Но течёт по нашим венам
«москалям» отмщенье.
Тот, кто любит, светом сердца
землю обнимает,
Ненавистник – скорбью лютой
мир в душе сжигает.
Если сможем воротить мы
лад промеж собою,
Когда кончится безумство
с прОклятой войною,
И не будет обращать нас
нищими держава,
Крикну тоже, стыд отбросив:
Украине слава!