Ви придумали світ...де кохає Вона до безтями,
Та...забули додати в кохання яскравої гами,
І у осінь воно, закружлявши тремким падолистом,
Розлетілось на друзки....розсипалось дрібним намистом...
І тепер - все інакше...Вона не кохає Вас більше...
П"є із блюдця світанок...і знову сміється і пише...
Ваш бездарний роман був похований нею під пилом,
Кажуть, що восени, в неї знову опірились крила...
Кажуть те, що вона із фортуною склала угоду,
Закохалась у небо... в яскравії зорі... природу...
Вона п"є вранці каву...щаслива стрічає світанок
І упевнено твЕрдить, що вечір мудріший, ніж ранок...
Смію Вас засмутити...у неї давно все в порядку...
Те кохання для неї, щей досі - велика загадка...
Спомин днів тих далеких, її тільки трішки розчулив...
Вас кохала Вона...але це залишилось в минулім...