Був собі холопчина Пеця,
Він робив смачненькі кеці,
Файний ґазда був хлопак,
Той усе б життя отак!
Але Пеці цього мало,
Вгору щось його штовхало,
І в одну скрутну годину
Президентом України
Став наш Пеця в єден тур,
Отакий… шеше лямур.
Без «лямуру» жити важко…
Бач, зі Сходу суне рашка,
А із Заходу навзаєм
Кажуть: «…мі вам співчуваєм…».
Та про це не думав Пеця,
Бачте, всім, хто вгору пнеться
Затуляє очі Влада
(Взять хоча б Верховну Зраду).
Наш Петро не був опришком
І тому він тишком-нишком
Із державної кишені
Вигрібав червінців жмені.
Та політика держави,
Це не тістечко до кави…
А під час війни тим більш,
Бачив, що хапав, то їж!
До Пецюні дзвонить Пупа,
Обіцяє всунуть в дупу
Булаву, якщо Пецюня
Військо на Донбас посуне.
А за Пупою – Опама,
Каже: «Педро, фак ю маму,
Якщо ті казаль «війна»,
Доляр більше ніхрена»!
Німчура волає: «Петер,
Єто просто доннер веттер!
Мі усталь і мі боятса,
Ві с Росія прімірятса»!
От і скаче наш Петро,
Чоколятнеє нутро…
Руки, ноги, навіть гузка –
Скрізь прив’язані мотузки,
Аж бринить мотузка с заду –
Повна дупа чоколяду…
Тож проблем у Пеці – купа,
Головна ж – прикрити дупу.
Лиш цюцюрка вільна в нього,
Та радіти, бач, ні з чого,
Бо той орган, сучий сину,
Він кладе на Україну!