"Я, царь царей, я, солнца сын могучий,
Себе вот эту выстроил гробницу,
Чтоб славили народы повсеместно,
Чтоб помнили на все века в грядущем…"
...А дальше круг и надпись кем-то сбита.
И вот уже никто из самых мудрых
Царёво имя прочитать не может.
Кто сбил ту надпись — новый повелитель,
Иль время стёрло жёсткою рукою, —
Факт неизвестен. Сказочным узором
Немало слов написано и дальше
О славе безыменного владыки.
Описаны и царские поступки:
Вон царь сидит высоко на престоле,
Народы покорённые с дарами
Роскошными идут, чело склонивши,
А он сидит, подобно истукану,
Под опахалом из цветистых перьев.
Лицо его похоже на Тутмеса,
И на Рамзеса, и на всех тиранов.
А дальше он, за волос ухвативши
Одновременно несколько повстанцев,
Кривым мечём им явно угрожает.
Лицо его похоже на Тарака,
На Менефта, как и на всех тиранов.
Вот с тем лицом охотится на львов он,
Левиафанов бьёт, пернатых ловит,
Шагает полем боя он по трупам,
И пиршествует в собственных гаремах,
И на войну всех подданных сгоняет,
И отсылает на работу люд свой —
На тяжкое египетское дело,
Чтоб на века запомнили его.
Идёт тот люд, как волны в океане,
Без счёта, без числа идёт на бойню,
Чтобы стелиться под ноги коням,
А кто живым останется из них,
Тот сгинет на египетской работе;
Из их могил намерен царь воздвигнуть
Свой памятник — а раб пускай погибнет!
И раб копает землю, тешет камень,
Приносит ил и лепит кирпичи,
Возводит стены, статуи ваяет,
Запрягшись, возит, ставит и возводит
Величественно-вечное, такое,
Что несравненно, мощно и прекрасно,
Рисовано-резное, кружевное;
И статуя, колонна и рисунок,
Резьба, кружевце и кирпичик даже
Незримыми устами изрекает:
"Меня возвёл египетский народ!"
Давно истлел тот царь с лицом тирана,
Остались — круг и срубленная надпись.
Учёные, певцы! не дознавайтесь,
Кто был тот царь и как его зовут:
Судьбой сработан из его могилы
Народу монумент, —
пусть сгинет царь!
28/VIII 1904
Леся Українка
"Я, цар царів, я, сонця син могутній,
Собі оцю гробницю збудував,
Щоб славили народи незчисленні,
Щоб тямили на всі віки потомні
Імення"... Далі круг і збитий напис.
І вже ніхто з нащадків наймудріших
Царського ймення прочитать не може.
Хто збив той напис — чи сперечник-владар,
Чи просто час потужною рукою, —
То невідомо. Дивним візерунком
Багато слів написано край нього
Про славу безіменного владаря,
Змальовано царя славетні вчинки:
Он цар сидить високо на престолі,
Народи подолані йдуть з дарами
Коштовними й додолу клонять чола,
А він сидить, немов камінний ідол,
Під опахалами з барвистих пер.
Лице його подібне до Тутмеса,
І до Рамзеса, і до всіх тиранів.
Он далі він, схопивши за волосся
Одразу цілий гурт якихсь повстанців,
Кривим мечем над ними замахнув.
Лице його подібне до Тарака,
До Менефта, як і до всіх тиранів.
З лицем тим самим він левів полює,
Левіафанів ловить, б'є пташок,
І їде полем через людські трупи,
І бенкетує по своїх гаремах,
І на війну жене своїх підданих,
І посилає на роботу люд —
На ту страшну єгипетську роботу,
Що має вславити царське імення.
Іде той люд, мов хвилі в океані,
Без ліку, без числа на бойовисько
І стелиться під ноги коням царським,
А хто живим зостався з того люду,
Той гине на єгипетській роботі;
З його могили хоче цар зробити
Для себе пам'ятник — хай гине раб!
І раб копає землю, теше камінь,
Приносить мул з ріки і робить цеглу,
Виводить мури, статуї великі,
Запрігшись, возить самотужки, й ставить,
І щось будує вічне і величне,
Щось незрівнянне і потужно гарне,
Мальоване, мережане, різьблене;
І кожна статуя, колона, малювання,
Мережечка, різьба і навіть цегла
Незримими устами промовляє:
"Мене створив єгипетський народ!"
Умер давно той цар з лицем тирана,
Зоставсь по ньому — круг і збитий напис.
Співці! не марте, вчені! не шукайте,
Хто був той цар і як йому наймення:
З його могили утворила доля
Народу пам'ятник, — хай гине цар!
28/VIII 1904