Бува, коли людина,
В дурмані що кохала
ХолОдніш стає льдини,
Тепер, що розділяла.
Ти , начеб-то, кохаєш
Супутника колишньго,
І Господа благаєш
Йому всього найліпшого.
Щоб дихали легені,
Щоб очі ясно бачили.
Хай з іншою , з тією
У нього буде вдача.
Та як же він з тією?
А я ? А що зі мною?
І з голови моєї
Питання без спокОю.
В душі протиоріччя...
Та й голові так само.
Тої два протибіччя
Все говорять чимало.
Одне - проти кохання
Що ворог він віддоти;
А друе - за бажання
В молитві радість дарувати.
Це не розум кличе і
Не совість твоя гра.
Це тепер душі твоїй -
Перша Світова...
Минає час. Залічує.
Не пам'ятаєш все.
Цей час - нас іскалічує
І їсть життя твоє.
Начеб-то владналось
Та поле твого бою
Забуло , як зривались
Гранати у двобої.
Забула, як лилися
З очей сльози твої.
Як там усе іскрилось.
Сльоза - то кров душі.
Забула, Все минулося
Повірила в кохання.
У нього ти ринУлася
Та без його прохання.
І знову починається
Проклята Та війна.
Яка вже називається
Друга Світова.