Слова «нужно», «надо» – священная треба,
Я – узник вечный – с детства в неволе…
В землю – мой корень, взгляд мысленный – в небо:
Душа, как тополь средь чистого поля.
И я против ветра – ни вправо, ни влево,
И вверх упрямо, и к солнцу, к звезде.
И бьёт слово «надо» сильнее гнева,
СлезЫ и проблемы, измены себе.
С людьми я приветлива, вы уж поверьте,
Всем помогу я – сорвиголова.
Бывает и боль, та, что хуже смерти –
Оковы упасть не дают никогда.
Здесь звоны цепей, ну, а там за чертою,
Нас, неуёмных, бессчётная тьма.
Живу, горю и вещаю душою,
И радуюсь: много таких же, как я.
Я - вiчний в язень
Людмила Юферова
Я – вічний в’язень, змалечку в неволі,
Священна клітка – слово «треба, треба»…
Моя душа, як спис гнучкий тополі:
Коріння – в землю, очі й думка – в небо.
Я й у вітри – ні вправо, ані вліво,
Уперто вгору, сонечка заради.
Та тільки «треба» б’є сильніше гніву,
Сильніше сліз, проблем і самозради.
Завжди з людьми привітна і відверта,
Всім поможу, хто просить – відчайдуха.
Буває так болить, що краще вмерти –
Кайдани не дають упасти духом.
Тут ланцюговий дзвін і за межею,
Нас, невгомонних, не порахувати.
Живу, горю і вищаю душею,
Й радію, що таких, як я, багато.
http://www.stihi.ru/2016/10/12/10670