Не стримати птаха, бо вільний вже зроду -
Дало йому небо зухвалість і вроду,
Змагався з ним вітер і кликав за хмари.
Чи ж дивно, що птах той свободою марив?
А небо - як небо: то сонце, то злива...
Що ж, доля у птаха така, особлива.
Привітно в гніздечку у мами і тата,
А крильця тріпочуть – на те пташенята.
Батьківська любов – оберіг та вітрила:
Годують – і ставлять дитину на крила.
Підтримують, а не тримають на нитці -
Бо не уявляють маля своє в клітці.
Хто скаже, а що там чекає на волі:
Чи довгий політ, а чи каменем – долі?
Надія і віра – це все, що є лише…
Впаде – то земля обійме, заколише.
Життя недаремне, і смерть не безплідна,
Як небо - своє, а земля - таки рідна.
Забути про крила – дурити природу.
Не стримати птаха, бо вільний вже зроду.