По мотивам стихотворения Людмилы Юферовой
"Жовтневий день" http://www.stihi.ru/2015/11/19/327
Мерцает солнце в беличьем наряде,
Идём неспешно по лесу вдвоём.
Октябрьский день храпит совсем некстати,
Разлёгшись под раскидистым кустом.
Сороки вездесущие долдонят,
Разгуливает солнце по щеке,
Уютно и тепло моей ладони
В обветренной мозолистой руке.
Огромный дуб – хозяин, царь вельможный
Выстраивает сосны на парад.
И осень – импрессионист-художник
Раздаривает охру всем подряд.
Листвой елозит ветерок-повеса,
И, кажется, весь мир залил желток.
А я, тобой пленённая принцесса,
Вкушаю поцелуйно-нежный шёлк.
И на душе – ванильно-мятно-сладко...
За пазухой – немерено тепла...
Лавина чувств накрыла без остатка.
Как далеко фантазия зашла!
**** **** ****
Йдемо неспішно лісовим обійстям,
Ледь блима сонце – білочка руда…
Жовтневий день дріма під прілим листям,
В порожній кошик Осінь загляда.
Пташки дзюркочуть – дзвоники дрібненькі,
І смуток світлий ковза по щоці.
І так приємно пальчикам тоненьким
В твоїй надійній лагідній руці.
Розлогий дуб – старезний цар вельможний –
Трьом сосонкам ступа напереріз.
І Осінь – дещо стомлений художник –
Ще трусить охру в пелени беріз.
Ворушить листя вітерець-заброда,
Здається, білий світ увесь пожовк.
Яка п’янка осіння прохолода
Й твої цілунки – найніжніший шовк!
І на душі – так солодко-щемливо…
Тепла набилось повно до кишень…
І я така окрилено щаслива
В цей день казковий, в цей жовтневий день!
Иллюстрация Яндекс