сьогодні, їдучи у маршрутці,
відчуваючи втому та холодний вечір,
я думала про те, як хочу поцілувати тебе,
стоячи навшпиньки, торкнутись твоїх губ,
обійняти твої плечі... на прощання
як дивно,
ми ще не зустрілись,
та думки, чомусь, - про прощання,
ми навіть не призначали зустрічі,
а в думках непереборне очікування,
я ще ніколи не була такою сміливою,
навіть у власних думках,
відчувала себе хворою на рак, якій немає, чого втрачати,
справді немає?
думки про поцілунок не змінила навіть
задушлива тіснява маршрутки та лайка водія...
зупинка.
виходжу і розумію, що перехворіла,
мабуть атмосфера змінилась, свіже повітря лікує,
до чорту такі глубокі та ніжні думки,
коли навіть мрії зводяться до прощання.