Що тобі, Осене? Чом у вікно
Ти барабаниш? Щоб в хату пустила?
Гілка горіха – й собі заодно.
Може свобода вам, друзі, немила?
Проситесь в клітку мою золоту,
Хоч перед вами – безкрайні простори,
В душу несете осінню сльоту,
Замість щедрот – крихти намірів кволих.
Що тобі, Осене? Де твій запал?
Ти розбазарила крам свій безглуздо.
В очі вдивляюсь, як в прірву дзеркал.
Осінь – у відповідь: «Я – твоя Муза».